Жив-Був міщанин, у нього була пригожа дружина. Жили вони й прожилися. Та говорить дружина чоловікові: «Треба нам з тобою поправитися, щоб було чому свої голови прокормити». - «А як поправитися?» — «Уж я придумала, тільки не лай мене». - «Ну, роби, коли придумала». - « Сховайся-но, — говорить дружина, — так вичікуй; а я піду приведу до себе гостюючи, ти й застукай: отут ми справу й обробимо». - «Ну, добре!» Ось побрали вони короб,
Насипали сажею й поставили на полатях. Чоловік сховався, а дружина набілилася, нарум'янилася, убралася й вийшла на вулицю, та й села поруч віконечка — така ошатна.
Незабаром їде повз верхи на коні піп, під'їхав близько й говорить: «Що, молодушка, нарядилася, алі у тебе свято який?» — «Яке свято, з горя нарядилася: тепер я одна будинку». - «А чоловік де?» — «На роботу виїхав». - «Що ж, голубонька, твоєму горю пособить можна; пусти-но мене до себе у гості, так і не будеш одна ніч коротати». - « Ласкаво просимо, панотець!» — «Куди ж кінь запроторювати-те?» — «Веди у двір. А я велю батракові прибрати її».
Ось увійшли вони вдвох у хату. « Як же, голубонька, треба наперед випити; ось карбованець — посилай за вином». Приніс батрак їм цілий штоф горілки; вони випили й закусили. «Ну, тепер пора й спати лягати», — говорить піп... Піп тільки влігся на ліжко, як чоловік застукав шибко-нашибко. «Ох, лихо моя! Чоловік відвертав! Полезай, панотець, на полати й сховайся у короб!» Піп підхопився у короб і влігся у сажі. А чоловік іде у хату так лається: «Що ти, мати твою разъедак! Двері довго не відчиняєш!»
Підійшов до стола, випив горілки склянка й закусила; вийшов потім з хати й знову сховався, а дружина скоріше на вулицю й села під віконечком. Їде повз диякон. З ним те ж трапилося. Як застукав чоловік, диякон, роздягнений догола, чебурах у короб із сажею й прямо потрапив на попа: «Хто отут?» — «Це я, — говорить піп пошепки. - А ти, світло, хто?» — «Я, панотець, диякон». - «Так як ти сюди потрапив?» — «А ти, панотець, як? Уже мовчи, щоб хазяїн не почув, а то лихо буде».
Потім у такий же спосіб заманила до себе господарка дячка. Опинився й він у коробі із сажею; обмацав руками попа й диякона: «Хто тут?» — «Це ми, я й батько диякон, — говорить піп, — а ти, видайся, дячок?» — «Точно так, панотець». Нарешті пішла господарка на вулицю й дзвонаря заманила. Дзвонар тільки роздягнувся, як пролунав шум і стукіт, він бултих у короб: «Хто отут?» — «Це я, світло, з батьком дияконом і дячком; а ти, видайся, дзвонар?» — «Так точно, панотець». - «Ну, світло, тепер увесь причт церковної зібрався».
Чоловік увійшов і говорить дружині: «Немає чи у нас сажі продажної? Запитують, купити прагнуть», — «Мабуть, продавай, — говорить дружина, — на полатях цілий короб коштує». Побрав він з батраком, звалили цей короб на віз і повезли по великій дорозі. Їде пан: «Звертай!» — кричить у всю глотку. - « Не можна, у мене чорти на возі» — «А покажи», — говорить пан. - «Дай п'ятсот рублів!» — «Що так дорого?» — «Так коли відкрию короб, тільки й бачив їх: зараз підуть». Дав йому пан п'ятсот рубльов: як відкрив він короб — як вискочив звідти весь причт церковний так у всю спритність бігти — теперішні чорти, вимазані так чорні.