Жив так був селянин. Умерла у нього дружина, залишилося три дочки. Праг старий найняти робітницю — у господарстві допомагати. Але менша дочка, Марьюшка, сказала:
- Не треба, панотець, наймати робітницю, сама я буду господарство вести.
Добре. Стала дочка Марьюшка господарство вести. Усе-Те вона вміє, усе-те у неї ладиться. Любив батько Марьюшку: радий був, що така розумна так роботяща дочка росте. Із себе-те Марьюшка красуня писана. А сестри її завидющі так жаднющие; із себе-те вони некрасиві, а модниці-перемодниці — увесь день сидять так біляться, так рум'яняться, так у обновки наряджаються, плаття їм — не плаття, чобітки — не чобітки, хустка — не хустка.
Поїхав батько на базар і запитує дочок:
- Що вам, дочки, купити, чим порадувати?
Та говорять старша й середня дочки:
- Купи по полушалку, так такому, щоб квіти покрупнее, золотом розписані.
А Марьюшка коштує так мовчить. Запитує її батько: — А що тобі, донечка, купити?
- Купи мені, панотець, перинка Фініста — ясна сокола.
Приїжджає батько, привозить дочкам полушалки, а перинки не знайшов.
Поїхав батько іншим разом на базар.
- Ну, - говорить, - дочки, замовляйте подарунки.
Обрадувалися старша й середня дочки:
- Купи нам по чобітках зі срібними підківками.
А Марьюшка знову замовляє:
- Купи мені, панотець, перинка Фініста — ясна сокола.
Ходив батько весь день, чобітки купив, а перинки не знайшов. Приїхав без перинки.
Добре. Поїхав старий втретє на базар, а старша й середня дочки говорять:
- Купи нам по платтю.
А Марьюшка знову просить:
- Панотець, купи перинку Фініста — ясна сокола.
Ходив батько весь день, а перинки не знайшов. Виїхав з міста, а назустріч старенький дідок.
- Здорово, дідусь!
- Здраствуй, милий! Куди шлях-дорогу тримаєш?
- До себе, дідусь, у село. Так ось горі у мене: менша дочка карала купити перинку Фініста — ясна сокола, а я не знайшов.
- Є у мене така перинка, так воно заповітне; але для доброї людини, куди не йшло, віддам.
Вийняв дідусь перинка й подає, а воно саме звичайне. Їде селянин і думає: «Що у ньому Марьюшка знайшла гарного!»
Привіз старий подарунки дочкам; старша й середня наряджаються так над Марьюшкой сміються:
- Як була ти дурочка, так і є. Начепи свою перинку у волосся так красуйся!
Промовчала Марьюшка, відійшла убік; а коли усе спати полягли, кинула Марьюшка перинка на підлогу й проговорила:
- Люб'язний Фініст — ясний сокіл, з'явися до мене, жданний мій наречений!
Та з'явився їй молодець краси неописаної. До ранку молодець ударився про підлогу й зробився соколом. Відчинила йому Марьюшка вікно, і полетів сокіл до синього неба.
Три дні Марьюшка привечала до себе молодця; удень він літає соколом по синьому піднебессю, а до ночі прилітає до Марьюшке й робиться добрим легінем.
На четвертий день сестри злі помітили — наговорили батькові на сестру.
Милі дочки, — говорить батько, — дивитеся краще за собою.
«Добре, — думають сестри, — подивимося, як буде далі».
Натикали вони у раму гострих ножів, а самі причаїлися, дивляться.
Ось. летить ясний сокіл. Долетів до вікна й не може потрапити у кімнату Марьюшки. Бився-Бився, усі груди порізав, а Марьюшка спить і не чує. Та сказав тоді сокіл:
- Кому я потрібний, той мене знайде. Але це буде нелегко. Тоді мене знайдеш, коли троє черевиків залізних зносиш, троє ціпків залізних зламаєш, троє ковпаків залізних порвеш.
Почула це Марьюшка, підхопилася з ліжка, подивилася у вікно, а сокола ні, і тільки кривавий слід на вікні залишився. Заплакала Марьюшка гіркими сльозами — змила слезками кривавий слід і стала ще краше.
Пішла вона до батька й проговорила:
- Не свари мене, панотець, відпусти у шлях-дорогу далеку. Жива буду — свидимся, умру — так, знати, судилося.
Шкода було батькові відпускати улюблену дочку, але відпустив.
Замовила Марьюшка троє черевиків залізних, троє ціпків залізних, троє ковпаків залізних і відправилася у шлях-дорогу далеку, шукати бажаного Фініста — ясна сокола. Ішла вона чистим полем, ішла темним лісом, високими горами. Пташки веселими піснями їй серце радували, струмочки особа біла вмивали, лісу темні привечали. Та ніхто не міг Марьюшку торкнути: вовки сірі, ведмеді, лисиці — усі звірі до неї збігалися. Зносила вона черевики залізні, посохнув залізний зламала й ковпак залізний порвала.
Та ось виходить Марьюшка на галявину й бачить: коштує хатинка на курьих ніжках — вертиться. Говорить Марьюшка:
- Хатинка, хатинка, устань до лісу задом, до мене передом! Мені у тебе лізти, хліба є.
Повернулася хатинка до лісу задом, до Марьюшке передом. Зайшла Марьюшка у хатинку й бачить: сидить там баби-яги — кістяна нога, ноги з кута у кут, губи на грядці, а ніс до стелі приріс.
Побачила баба-яга Марьюшку, зашуміла:
- Тьфу, тьфу, російським духом пахне! Червона дівчина, справа катуєш аль від справи литаешь?
- Шукаю, бабуся, Фініста — ясна сокола.
- Про красуня, довго тобі шукати! Твій ясний сокіл за тридев'ять земель, у тридев'ятій державі. Обпоїла його зіллям цариця-чарівниця й женила на собі. Але я тобі допоможу. Ось тобі срібне блюдечко й золоте яєчко. Коли прийдеш у тридев'яте царство, наймися робітницею до цариці. Покінчиш роботу — бери блюдечко, клади золоте яєчко, саме буде кататися. Стануть купувати — не продавай. Просися Фініста — ясна сокола побачити.
Подякувала Марьюшка бабу-ягу й пішла. Стемнів ліс, страшно стало Марьюшке, боїться й ступнути, а назустріч кіт. Стрибнув до Марьюшке й замуркотав:
- Не бійся, Марьюшка, іди вперед. Буде ще страшніше, а ти йди і йди, не оглядайся.
Потерся кіт спинкою й був такий, а Марьюшка пішла далі. А ліс став ще темній. Ішла, ішла Марьюшка, чоботи залізні зносила, посохнув поламала, ковпак порвала й прийшла до хатинки на курьих ніжках. Навколо тин, на колах черепа, і кожний череп вогнем горить.
Говорить Марьюшка:
- Хатинка, хатинка, устань до лісу задом, до мене передом! Мені у тебе лізти, хліба є.
Повернулася хатинка до лісу задом, до Марьюшке передом. Зайшла Марьюшка у хатинку й бачить: сидить там баба-яга — кістяна нога, ноги з кута у кут, губи на грядці, а ніс до стелі приріс.
Побачила баба-яга Марьюшку, зашуміла:
- Тьфу, тьфу, російським духом пахнете Червона дівчина, справа катуєш аль від справи литаешь?
- Шукаю, бабуся, Фініста — ясна сокола.
- А у моєї сестри була?
- Була, бабуся.
- Добре, красуня, допоможу тобі. Бери срібні пяльци, золоту иголочку. Иголочка сама буде вишивати сріблом і золотом по малиновому оксамиту. Будуть купувати — не продавай. Просися Фініста — ясна сокола побачити.
Подякувала Марьюшка бабу-ягу й пішла. А у лісі стукіт, грім, свист, черепи ліс висвітлюють. Страшно стало Марьюшке. Глядь, собака біжить;
- Ав, ав, Марьюшка, не бійся, рідна, іди! Буде ще страшніше, не оглядайся.
Сказала й була така. Пішла Марьюшка, а ліс став ще темніше. За ноги її чіпляє, за рукава вистачає... Іде Марьюшка, іде й назад не оглянеться.
Чи Довго, чи коротко йшла — черевики залізні зносила, посохнув залізний поламала, ковпак залізний порвала. Вийшла на галявинку, а на галявинці хатинка на курьих ніжках, навколо тин, а на колах кінські черепи; кожний череп вогнем горить.
Говорить Марьюшка:
- Хатинка, хатинка, устань до лісу задом, а до мене передом!
Повернулася хатинка до лісу задом, а до Марьюшке передом. Зайшла Марьюшка у хатинку й бачить: сидить баба-яга — кістяна нога, ноги з кута у кут, губи на грядці, а ніс до стелі приріс. Сама чорна, а у роті одне ікло стирчить.
Побачила баба-яга Марьюшку, зашуміла:
- Тьфу, тьфу, російським духом пахне! Червона дівчина, справа катуєш аль від справи литаешь?
- Шукаю, бабуся, Фініста — ясна сокола.
- Важко, красуня, тобі буде його відшукати, так я допоможу. Ось тобі срібне дінцеві, золоте веретенце. Бери у руки, саме прясти буде, потягнеться нитка не проста, а золота.
- Спасибі тобі, бабуся.
- Добре, спасибі після скажеш, а тепер слухай, що тобі покараю: будуть золоте веретенце купувати — не продавай, а просися Фініста — ясна сокола побачити.
Подякувала Марьюшка бабу-ягу й пішла, а ліс зашумів, загудів; піднявся свист, сови закружилися, миші з нір повилезли — так усе на Марьюшку. Та бачить Марьюшка — біжить назустріч сірий вовк.
- Не горюй, - говорить він, - а сідай на мене й не оглядайся.
Села Марьюшка на сірого вовка, і тільки її й бачили.
Поперед степу широкі, лугу оксамитові, ріки медяні, берега киселеві, гори у хмари впираються. А Марьюшка скакає й скакає. Та ось перед Марьюшкой кришталевий терем. Ґанок різьблений, оконца візерункові, а у оконце цариця дивиться.
- Ну, — говорить вовк, — злазь, Марьюшка, іди й наймайся у прислуг.
Злізла Марьюшка, вузлик побрала, подякувала вовкові й пішла до кришталевого палацу. Поклонилася Марьюшка цариці й говорить:
- Не знаю, як вас кликати, як величати, а не чи потрібна вам буде робітниця?
Відповідає цариця:
- Давно я шукаю робітницю, але таку, яка могла б прясти, ткати, вишивати.
- Усе це я можу робити.
- Тоді проходи й сідай за роботу.
Та стала Марьюшка робітницею. День працює, а настане ніч — побере Марьюшка срібне блюдечко й золоте яєчко й скаже:
- Котися, котися, золоте яєчко, по срібному блюдечку, покажи мені мого милого.
Покотиться яєчко по срібному блюдечку, і стане Фініст — ясний сокіл. Дивиться на нього Марьюшка й сльозами заливається:
- Фініст мій, Фініст — ясний сокіл, навіщо ти мене залишив одну, гірку, про тебе плакати!
Підслухала цариця її слова й говорить:
- Продай ти мені, Марьюшка, срібне блюдечко й золоте яєчко.
- Ні, — говорить Марьюшка, — вони непродажні. Можу я тобі їх віддати, якщо дозволиш на Фініста — ясна сокола подивитися.
Подумала цариця, подумала.
- Добре, — говорить, — так і бути. Уночі, як він засне, я тобі його покаджу.
Настала ніч, і йде Марьюшка у спальню до Финисту — ясну соколові. Бачить вона — спить її серцевий друг сном непробудним. Дивиться Марьюшка — не надивиться, цілує у вуста цукрові, притискає до грудей білої, - спить, не пробудиться серцевий друг.
Настав ранок, а Марьюшка не добудилася милого...
Цілий день працювала Марьюшка, а ввечері побрала срібні пяльци так золоту иголочку. Сидить вишиває, сама присуджує:
- Вишивайся, вишивайся, візерунок, для Фініста — ясна сокола. Було б чому йому ранками витиратися.
Підслухала цариця й говорить:
- Продай, Марьюшка, срібні пяльци, золоту иголочку.
- Я не продам, - говорить Марьюшка, - а так віддам, дозволь тільки з Финистом — ясним соколом свидеться.
Подумала та, подумала.
- Добре, — говорить, — так і бути, приходь уночі. Наступає ніч. Входить Марьюшка у спаленку до Финисту — ясну соколові, а той спить сном непробудним.
- Фініст ти мій, ясний сокіл, устань, пробудися!
Спить Фініст — ясний сокіл міцним сном. Будила його Марьюшка — не добудилася.
Наступає день.
Сидить Марьюшка за роботою, бере у руки срібне дінцеві, золоте веретенце. А цариця побачила:
- Продай так продай!
- Продати не продам, а можу й так віддати, якщо дозволиш із Финистом — ясним соколом хоч годинка побить.
- Добре, - говорить та.
А сама думає: « Однаково не розбудить». Настала ніч. Входить Марьюшка у спальню до Финисту — ясну соколові, а той спить сном непробудним.
- Фініст ти мій, ясний сокіл, устань, пробудися!
Спить Фініст, не прокидається.
Будила, будила — ніяк не може добудитися, а світанок близько.
Заплакала Марьюшка:
- Люб'язний ти мій Фініст — ясний сокіл, устань, пробудися, на Марьюшку свою подивися, до серця своєму її пригорни!
Упала Марьюшкина сльоза на голе плече Фініста — ясна сокола й обпалила. Опам'ятався Фініст — ясний сокіл, оглядівся й бачить Марьюшку. Обійняв її, поцілував:
- Невже це ти, Марьюшка! Троє черевиків зносила, троє ціпків залізних зламала, троє ковпаків залізних поистрепала й мене знайшла? Поїдемо ж тепер на батьківщину.
Стали вони додому збиратися, а цариця побачила й наказала у труби сурмити, про зраду свого чоловіка сповістити.
Зібралися князі так купці, стали рада тримати, як Фініста — ясна сокола покарати.
Тоді Фініст — ясний сокіл говорить:
- Яка, по-вашому, теперішня дружина: чи та, що міцно любить, або та, що продає так обманює?
Погодилися усе, що дружина Фініста — ясна сокола — Марьюшка.
Та стали вони жити-поживати так добра наживати. Поїхали у свою державу, бенкет зібрали, у труби затрубили, у пушки запалили, і був бенкет такий, що й тепер пам'ятають.