Жив-Був купець багатий, був у нього великий корабель, і на цьому кораблі плавав він у іноземні держави й торгував з ними. Одного разу купцеві не пощастило у море: купець посадив корабель на мілину, довго бився, але зняти не міг. На дев'яту ніч опівночі на корабель із води піднявся водяник і говорить купцеві: «Віддай мені те, що ти будинку не знаєш, і корабель зійде з мілини». Думав-Подумав купець і вирішив віддати. У ту ж ніч корабель зійшов з мілини, купець вигідно продав товар і вернувся додому. Вийшла дружина зустрічати купця, а з нею хлопчик, якого дружина народила у той час, поки купець їздив. Засмутився купець, так робити нема чого. А хлопчик-те був якийсь особливий: росте не щодня, а щогодини; у перший день після народження пішов відіграти на вулицю й у бабусі-затворенки віконечко розбив, у другий день зайця изловил, а на третій день дерево товсте з коріннями із землі висмикнув.
Пройшло трохи часу після приїзду батька; одного разу хлопчик пішов у ліс, а у лісі прилетіла пташка й говорить йому: «Хлопчик, буде тобі відіграти, пора діда побачити! » Здивувався хлопчик, прийшов з лісу додому й розповів батькові: батько догадався, що це водяник суленое просить, і говорить хлопчикові: «Завтра підеш гуляти, і якщо пташку побачиш, то йди по тій дорозі, на якій стояти будеш — усе далі й далі й усі прямо, а там що з тобою буде, сам побачиш; так дивися — сам молодий, нічого не знаєш, так старих людей слухай!»
Пішов хлопчик у ліс, прилетіла пташка й сказала йому, що пора діда побачити; хлопчик і пішов уперед дорогою. Довго хлопчик ішов лісом, бачить: іде йому назустріч старий; порівняв із хлопчиком і говорить: «Знаю, дитятко, куди ти йдеш! Погано тобі буде: батько отсулил тебе водяному хазяїнові, але послухай, що я тобі скажу. На цій дорозі зустрінуться тобі дівиці, стануть тебе цілувати, милувати й заміж проситися, ти вибери з них саму худу, а іншим красуням і шапки не кривь! А як тільки схопиш замазуру, те сряду ж і відірви у неї косу й загорни собі на шию».
Пішов старий уперед, пішов своєю дорогою. Зустріли з ним дівиці, усе красуні, сталі його цілувати-милувати, заміж за нього проситися, а він їм шапки не кривить; бачить, коштує одна дівиця — брудна, некрасива, горбата, виродок виродком; він її схопив, висмикнув у неї косу й обернув собі на шию, замазура раптом перевернулася у красуню, а всі інші дівиці перетворилися у лягух. Красуня зуміла тільки дати хлопчикові перстенек і сказати, що коли він буде у лиху, те перстенек його виручить, тільки слід одягти його на лівий мізинець; і раптом перед Іваном стало озеро. Піднявся вітер, і його кинуло у воду.
Ходить Іван у озері й нікого не бачить; у одному місці набрів на таке місце, де на дні росло багато трави; спробував Іван вибратися із трави, так не може: ось він і став траву рвати. Раптом хтось і закричав: «Ага! не встигнув, щеня, нічого зробити хазяїнові, а вуж його й кривдиш, волосся у нього рвеш! Ось подивлюся, що ти працювати вмієш».
Дивиться Іван, а водяний хазяїн сидить на високому камені, а волосся від нього у різні сторони розстеляються. Підійшов до нього Іван і говорить: «Що, дідусь, накажеш: чи додому йти або службу служити?» — «Послужи мені службу, а потім і додому підеш. Побудуй у одну ніч корабель!»
Раптом водяника не стало, залишився Іван один і зараз же згадав про перстенек; одяг його на лівий мізинець, і хтось говорить йому: «Не торопій, усе буде до ранку готове, тільки коси із шиї не знімай! А завтра рано приходь, ліворуч від цього місця корабель побачиш, а колом кораблі буде кіт ходити; ти побери залізний прут і кота прутом побий».
Ранком Іван пішов небагато вліво й бачить: коштує корабель, а у корабля кіт; підійшов Іван до кота, побрав залізний прут, схопив кота за вуха й б'є його залізним прутом і присуджує: «Не ходи, кіт, раніше хазяїна корабля дивитися!» Кіт рвався, рвався й утік; прийшов чрез трохи часу водяник, подивився на корабель, похвалив Івана й наказав знову йому роботу виконувати: коня необ'їждженого об'їздити.
Перемінив Іван перстенек на лівий мізинець, і йому говорить хтось: «Побери три прути мідних, сідай на коня й колись бий коня одним прутом по лівому боку; зламаєш прут — іншим бий по правому боку; зламаєш — бей між вух третім прутом!»
Побрав три прути Іван, міцно сидить на коні й б'є прутом по лівому боку; утомився кінь, упав на коліна, і прут у Івана зломився. Відпочив кінь і знову пустився скакати; б'є Іван коня по правому боку, упав кінь на коліна, поотдохнул і знову пустився; ледь тримається Іван на коні й б'є прутом між вух. Довго кінь носився, упав на коліна й говорить Івану: «Боляче б'єш! На лихо я накупився: ще від першого разу голова болить, а тепер і зовсім розламало; бачу, що мені з тобою не впоратися, відправляйся додому, мені тебе більше не потрібно; а завтра приходь одержати нагороду за службу».
Перемінив Іван з пальця перстенек на лівий мізинець, а хтось і говорить йому: «Завтра він буде давати багато всякого добра, а ти побери тільки один камінчик, пропусти його у перстень і поклади у рота, а потім наотмашь удар хазяїна за подарунок».
Прийшов Іван до водяника назавтра, а він сидить — колом усякого добра накладено. «Бери, - говорить він Івану, - скільки прагнеш!» Бачить Іван і камінчик, побрав його, пропустив у перстенек, підійшов до хазяїна ближче й говорить: «Спасибі, хазяїн, за подарунок! Небагато було роботи, небагато й поберу — один цей камінчик!» Та із усього розмаху вдарив наотмашь хазяїна. Раптом піднялося страшне виття, плач, застрибали лягухи й уся гадина, всколебалась вода; і раптом бачить Іван, що коштує він на суші й з ним дівиця. Схопила дівиця його за руку, і пустилися у шлях.
Ішли вони чи довго, чи коротко, дівиця й говорить Івану: « Подивися-но, Іванко, що спереду, що за». Подивився Іван і говорить: «Спереду світлим-світле, за темна хмара».- «Це погоня за нами!» Ударила дівиця Івана по лівій руці, перетворився Іван у коровушку, а сама вона перетворилася у пастушка. Під'їхав водяник на крокодилові й запитує у пастуха: «Не чи проходили отут люди?» — «Ой ти, дідусь, — говорить пастух, — з людей першого тебе тільки й бачу». Вилаявся водяник: «Самого відпустив, а він ще у мене мою Машутку украв!»
Повернув старий і виїхав. Марья перетворила коровушку у Івана, а сама перетворилася у дівчину, і пустилися у шлях. Ішли чи довго, чи коротко, Марья знову веліла подивитися, що спереду й що за. «Спереду, - говорить Іван, - світлим-світле, а за темним-темно».- «Це знову погоня!» Перетворила Івана капличкою, а сама черницею зробилася. Під'їхав старий і запитує: «Не чи бачила ти двох людей?» — «Не бачила нікого, — говорить черниця.- Тут і птаха не літають, а з людей першого тебе, дідусь, бачу!» Плюнув старий і виїхав назад.
Ідуть Іван да Марья далі. Подивився Іван назад і знову бачить темну хмару. «Це погоня за нами!» — гово рит Марья й перетворила Марья своя хустка у озеро, Івана — йоржем, а сама — стрілою й полетіла у хмару. Під'їхав старий до озера й говорить: « Ні, тепер не обдуриш! Сама-Те високо, а він-те низько!» Обернув старий щукою й у озеро. Бігає за йоржем, тільки наздожене, прагне глонуть, а йорж перевернеться до щуки хвостом,.розправить пір'я й говорить: «Прагнеш йоржа, їж із хвоста!» Щука не сміє; ловила, ловила щука йоржа й не могла изловить. Приплила щука до берега, вискочила на сушу й перетворилася у бика. Став бик воду з озера пити всю воду висушив; лежить йорж у невеликій ямочці, а бик перевернувся у ворона й прагне клюнути йоржа. Раптом стріла злетіла із хмари, ударила ворона, ворон полетів з лементом і стогоном.
Перетворилися Іван з Марьей у людей, і знову пішли, і, нарешті, добралися до будинку. Іван одружився на Марье, і стали жити так поживати; а потім прийшов до них і старий лісової. Іван побрав його до себе, він виявився батьком Марьи. Колись був купцем і теж відмовив свою дочку водяникові.