Худе життя було старому зі старухою! Століття вони прожили, а дітей не нажили; змолоду ще перебивалися так-сяк; зостарилися обоє, напитися подати нікому, і тужать і плачуть. Ось зробили вони колодочку, загорнули її у пеленочку, поклали у люлечку, стали качати так прибаюкивать — і замість колодочки став рость у пеленочках синок Терешечка, теперішня ягідка! Хлопчик ріс-підростав, у розум приходив. Батько йому зробив челночок. Терешечка поїхав рибу ловити; а мати йому й молочко й сирок стала носити. Прийде, бувало, на берег і кличе: «Терешечка, мій син! Пливи, пливи до бережочку; я, мати, прийшла, молока принесла». Терешечка далеко почує її голосок, під'їде до бережка, висипет рибку, нап'ється-наїсться й знову поїде ловити.
Один раз мати говорила йому: «Син, красунька! Будь обережний, тебе вартує відьма Чувилиха; не попадися їй у пазурі». Сказала й пішла. А Чувилиха прийшла до бережка й кличе страшним голосом: «Терешечка, мій син! Пливи, пливи до бережочку; я, мати, прийшла, молока принесла». А Терешечка розпізнав і говорить: «Далі, далі, мій челночок! Це не рідної матінки голосок, а злої відьми Чувилихи». Чувилиха почула, побігла, доці знайшла й добула собі голосок, як у Терешечкиной матері. Прийшла мати, стала кликати сина тоненьким голоском: «Терешечка, мій син, пливи, пливи до бережочку». Терешечка почув і говорить: «Ближче, ближче, мій челночок! Це рідної матінки голосок». Мати його нагодувала, напоїла й знову за рибкою пустила.
Прийшла відьма Чувилиха, запекла виученим голоском, точнісінько рідна матінка. Терешечка помилився, під'їхав: вона його схопила, так у лантух, і помчала. Примчала у хатинку на курьих ніжках, веліла дочки його зажарити; а сама, піднявши литки, пішла знову на раздобитки. Терешечка був мужик не Дурень, у образу дівці не дався, замість себе посадив її жаритися у піч, а сам піднявся на високий дуб.
Прибігла Чувилиха, підхопилася у хату, напилася-наїлася, вийшла на двір, катається-валяється й присуджує: «Покатаюся я, поваляюся я, Терешечкиного м'яса наївшись!» А він їй з дуба кричить: «Покатайся, поваляйся, відьма, своєї дочки м'яса наївшись!» Почула вона, підняла голову, розкинула очі на всі сторони — немає нікого! Знову затягла: «Покатаюся я, поваляюся я, Терешечкиного м'яса наївшись!» А він відповідає: «Покатайся, поваляйся, відьма, своєї дочки м'яса наївшись!» Злякалася вона, глянула й побачила його на високому дубі. Підхопилася, кинулася до коваля: «Коваль, коваль! Скуй мені топорок». Скував коваль топорок і говорить: «Не рубай же ти вістрям, а рубай обухом». Послухалася, стукала-стукала, рубала-рубала, нічого не зробила. Припала до дерева, упилася у нього зубами, дерево затріщало.
По небу летять гусаки-лебеді; Терешечка бачить лихо, бачить гусаків-лебедів, заблагав їм, став їх просити:
Гусаки-Лебеді, поберіть мене,
Посадите мене на крабоця,
Донесіть мене до батька, до матері;
Там вас нагодують-напоять.
А гусаки-лебеді відповідають: « Ка-Га! Геть летить інша череда, поголоднее нас, воно тебе побере, донесе». А відьма гризе, тільки друзки летять, а дуб тріскотить так валандається. Летить інша череда. Терешечка знову кричить: « Гусаки-Лебеді! Поберіть мене, посадите мене на крабоця, донесіть мене до батька, до матері; там вас нагодують-напоять», — « Ка-Га! - відповідають гусаки. - За нами летить защипнутий гусенек, він тебе побере, донесе». Гусенек не летить, а дерево тріскотить так валандається. Відьма погризе-погризе, гляне на Терешечку — оближеться й знову прийметься за справу; ось-ось до неї звалиться!
По щастю, летить защипнутий гусенек, крабоцями махає, а Терешечка-Те його просить, догоджає: « Гусак-Лебідь ти мій, побери мене, посади мене на крабоця, донеси мене до батька, до матері; там тебе нагодують-напоять і чистою водицею обмиють». Зглянувся защипнутий гусенек, підставив Терешечке крабоця, стрепенувся й полетів разом з ним. Підлетіли до віконечка рідного панотця, сіли на травичці. А бабуся напекла млинців, скликала гостей, поминає Терешечку й говорить: «Це тобі, гостек, це тобі, дідок, а це мені блинок!» А Терешечка під вікном озивається: «А мені?» — « Подивися-но, дідок, хто там просить блинок?» Старий вийшов, побачив Терешечку, обхопив його, привів до матері — пішло обниманье! А защипнутого гусенька відгодували, отпоили, на волю пустили, і став він з тих пір широко крабоми махати, поперед усіх літати да Терешечку згадувати.