Жила-Була коза, зробила собі у лісі хатинку й народила дитинок. Часто йшла коза у бор шукати корму; як тільки піде, козлятки замкнуть за нею хатинку, а самі нікуди не виходять. Відвертає коза, постукається у двері й запече: «Козлятушки, детятушки! Отопритеся, отворитеся! А я, коза, у борі була; їла траву шовкову, пила воду студену. Біжить молоко по вимечку, з вимечка у копитечко, з копитечка у сиру землю!» Козлятки негайно відімкнуть двері й впустять матір. Вона погодує їх і знову піде у бор, а козлятки замкнуться міцно-преміцно.
Вовк усе це й підслухав; виждав час, і тільки коза у бор, він підійшов до хатинки й закричав своїм товстим голосом: «Ви, діти, ви, панотця, отопритеся, отворитеся! Ваша мати прийшла, молока принесла, повні копитця водиці!» А козлятки відповідають: «Чуємо, чуємо — не матушкин голосок! Наша матінка співає тонким голоском і не так голосить». Вовк пішов і сховався. Ось приходить коза й стукається: «Козлятушки, детятушки! Отопритеся, отворитеся! А я, коза, у борі була; їла траву шовкову, пила воду студену. Біжить молоко по вимечку, з вимечка у копитечко, з копитечка у сиру землю!»
Козлятки впустили мати й розповіли їй, як приходив до них відлюдько й праг їх поїсти. Коза погодувала їх і, ідучи у бор, суворо-пресуворо покарала: коли прийде хто до хатинки й стане проситися товстим голосом і не перебере всього, що вона їм причитує, — того нізащо не впускати у двері. Тільки що пішла коза, вовк прибіг до хати, постукався й початків причитувати тоненьким голоском: «Козлятушки, детятушки! Отопритеся, отворитеся! А я, коза, у борі була; їла траву шовкову, пила воду студену. Біжить молоко по вимечку, з вимечка у копитечко, з копитечка у сиру землю!» Козлятки відімкнули двері, вовк вбіг у хату й усіх поїв, тільки один козленочек схоронився, у піч улез.
Приходить коза; скільки не причитувала — ніхто їй не озивається. Підійшла ближче до дверей і бачить, що усе відчинене; у хату — а там усі порожньо; заглянула у піч і знайшла одного дітища. Як довідалася коза про своє лихо, села вона на крамницю, зачала гірко плакати й приспівувати: «Ох ви, діти мої, козлятушки! На що отпиралися-отворялися, злому вовкові доставалися? Він вас усіх поїв і мене, козу, з великим горем, з журбою зробив». Почув це вовк, входить у хатинку й говорить козі: «Ах ти, кума, кума! Що ти на мене грішиш? Неужли-Таки я зроблю це! Підемо у ліс погуляємо». - « Ні, кум, не до гулянки». - «Підемо!» — умовляє вовк.
Пішли вони у ліс, знайшли яму, а у цій ямі розбійники кашку недавно варили, і залишалося у ній ще досить-таки вогню. Коза говорить вовкові: «Кум, давай спробуємо, хто перестрибне через цю яму?» Стали стрибати. Вовк стрибнув, та й ввалився у гарячу яму; черево у нього від вогню лопнуло, і козлятки вибігли звідти так приг до матері. Та стали вони жити так поживати, розуму наживати, а лиха избивать.