Ось, виходить, паслася у лісі коза, паслася вона цілий день. Наїлася коза соковитої трави, а напитися води ніде. У цей час біжить кума лиса, бачить козу — і до їй: «Здраствуй, коза», - каже лисиця. «Здраствуй, кумонька. Куди ти побегла?» — коза-те запитує лисицю. «Так була у гостях у ведмедя, а він почастував сведружиникой, ось я й біжу теперича додому. А ти, коза, я бачу, попаслася добре, молока-те у тебе у вим'ї багато».- « Так, кумонька, попаслася добре».- «А козляточки-те у тебе будинку?» — «Цет, кумонька, у мене козляточек, одна я».- «Одна?» — «Одна, кумонька».- «Ну, тоді, коза, підемо шлях-дорогою так погутарим».- «Підемо, кумонька».
Ось, виходить, коза й лиса пішли. Ішли вони, ішли по лісу, і пити їм захотілося, а назустріч їм жодного озера, жодного болотца, ні річки. Лужици — і тієї не знайшли вони у лісі. Ідуть вони й стали з лісу виходити, а отут і копонь коштує. Підійшли вони під копонь, подивилися, а напитися-те нема чим. Обійшли вони колом, у копонь заглянули: і вода не так-те б далеко була, а пити не можна. Тоді лисиця каже: «Знайшли копонь, а напитися не можемо, Тобі, коза, як би вода потрібна була, я-те можу потерпіти до будинку, а ти, бідна, скільки трави пережувала, чай, і у роті усе посохнуло?!» — « Так, кумонька, усе у горлі пересохнуло! Аж мова потріскалася, так пити прагну!» Лисиця зміркувала усе — коза-те дурна — і каже: «Я тобі, козушка, могла б радою догодити, так боюся — не повіриш ти мені, скажеш, користь я маю та ще й отругаешь».- «Що це ти, кумонька, такий наклеп гутаришь про мене? За добру раду хіба можна лаяти?» — «Я, коаушка, сведружиники поїла, у мене у роті соку багато, мені вода не потрібна. А жалеючи тебе скажу: прянем у копонь, нап'ємося, виліземо й підемо по лісу, будемо гутарить друг із дружкой. Давно мені не доводило з вашою сестрою гутарить».- «Ну чого ж, лисушка; давай та й прянем».
Умовилися вони й прянули у копонь. Напилися. Лисиця-Те більше кози пила. Напилися вони, а вилізти не можуть. Лиса подивилася нагору з копоня, примірила оком відстань і каже: «Моякозочка, будь у тебе розумна голівонька, ти б здумала, що і я здумала!» — «А чегой-те ти, кумонька, здумала?» — запитує коза. «А ось чого: устань на задні ноги, підніми передні нагору, обіприся об зруб, а я по тобі вийду, сяду зверху й тебе за роги буду рятовать наверх».
Стала коза на задні ноги, підняла голову нагору, а лиса й вилізла з копоня й побегла. Коштує так-те коза й чекає. Чекала вона, чекала й закричала: « Ме-Ме-Ме!»
На ту иору ведмідь ішов. Іде він і чує: десь коза кричить. Подивився колом, побачив копонь. Коза у цей час кричати стала. Підійшов до копоня, дивиться у нього — а там коза. Він її запитує: «Чого це ти, коза, у копоне робиш?» — «Воду пила, - відповідає коза, - а вилізти не можу, пособи мені, куме, а то я намокнула вся».- «А навіщо стрибнула, раз не можеш вий-тить із копоня?» — «Лисиця мене вмовила. Сказала, що сведружиникой ти її почастував, пити їй небажання, а мені хотілося, ось вона й рада дала стрибнути у копонь. Напилася вона, сказала: «Вийду з копоня, коза, тебе буду рятовать».
Шкода стало ведмедеві дурну козу, він її рятовать став. Підняв козу з копоня ведмідь і каже: «Ну, іди додому, хазяїн тебе чекає. А я піду, коза, ту лисицю шукати: вона у мене поїла м'ясо».
Коза пішла додому, а ведмідь втеча лисові шукати.
Обсохнула коза, і їсти їй захотілося. Смеркти стало. Коза додому не пъшла, загорнула до лісу й думає: «Поїм ще травички й додому піду. Старий почекає, робити йому нема чого».
Подумала й до лісу йде, а у цей час відлюдько їй назустріч. Побачив він козу й з'їв її, дурну.