Жили бабка з дідом. Та були у них півень із куркою. Одного разу бабка з дідом посварилася. Та бабка говорить дідові: «Бери, дід, собі півня, а мені курку дай».
Ось живуть дід з півнем, і стало їм нема чого є. А бабці з курочкою добре, курочка яєчка несе. Говорить дід півневі: «Півень, Півень! Хоч не прагну я з тобою розставатися, а Усе-таки прийде. Іди, Півень, я тебе відпускаю. Годувати мені тебе нема чим, а сам ти либонь як-небудь прогодуєшся».
Пішов півень куди ока дивляться. Ішов по лісу, а назустріч йому лисиця: «Куди ти йдеш?» — «Іду царя подивитися й себе показати».- «Можна я з тобою піду?» — «Добре». Ішли вони, ішли, утомилася лиса. Посадив її півень під одне крабоце, і пішли вони далі.
Назустріч їм вовк: «Куди шлях тримаєте?» — «Ідемо царя подивитися й себе показати».- «Ну і я з вами». Довго йшли вони, утомився й вовк. Посадив півень і його під інше крабоце.
Знову йдуть, а назустріч їм ведмідь. Ведмідь запитує: «Куди йдете?» — «Ідемо царя дивитися, себе показати, - відповідають півень, лисиця й вовк.- Підемо з нами!» Пішли далі вчотирьох. Ішли, ішли, утомився ведмідь. Посадив його півень під хвостик.
Та далі пішли, а назустріч їм бджоли: «Ви куди йдете?» — «Царя дивитися й себе показати. Підемо з нами!» Полетіли бджоли за ними, але скоро утомилися. Посадив їхній півень під перинки.
Та так дійшли до царя. А він у цей час спав.
Півень злетів на забір і закукурікав. Цар прокинувся й закричав: «Хто мене будить?» Слуги піймали півня й привели до царя. Цар побачив його й закричав: «Киньте його до моїх курей і півням!» Кинули його у курятник, а всі півні й кури кинулися клювати його. Тоді він випустив лисицю. Вона всіх їх подушила й склала голівки у одну сторону, а тушки у іншу.
Тоді слуги кинули петушка до баранів, щоб ті його затоптали. Але півень випустив вовка, а той подушив баранів і склав голів у одну сторону, а гаси у
Іншу.
Тоді кинули його до коней. Півень випустив з-під хвостика ведмедя, і він зробив з ними те ж, що лисиця з курми, а вовк із баранами.
Привели невгамовного півня до царя, півень струснувся й випустив усіх бджіл. Вони стали кусати царя. Не витримав цар, закричав: «Бери, що прагнеш, тільки забери цих бджіл!» Півень забрав бджіл і зажадав, щоб цар дав стільки золота, скільки у нього, петушка, перинок. Дав цар йому золото.
Пішов півень до діда. Прийшов і говорить: «Постелі, дід, ковдра». Дід розстелив ковдру, а півень струснувся й витрусив золото. Дід так і присів!
Пішов дід до бабки побрати мірку. А бабка хитра була. Вимазала дно мірки медом. До дна прилипла монетка, побачила її бабка й послала свою курку діставати золото.
Курка пішла, повалялася у дорожньому пилу, начіплювала різних черепків, склянок і прийшла додому: «Бабка, стели ковдру мені!» Бабка розстелила ковдру. Курка струснулася, а на ковдрі залишилися тільки черепки, склянки й пил.
Пішла тоді бабка до діда й говорить йому: «Давай, дід, жити разом».
Та стали вони жити й добра наживати.