У деякому царстві, у деякій державі жив-був мужик, такий шахраюватий, що боронь боже! Поцупив десь сотню рубльов і втік зі свого села. Ішов-Ішов і випросився переночувати у попа: «Ступай, — говорить піп, — ти у нас місця не пролежиш». Прийшов мужик, роздягнувся й ліг на крамниці. Заманулося йому перерахувати гроші, вийняв і давай уважати. Піп побачив, що мужик уважає гроші — а на це вони чуйні — і думає: «Бач, ходить обшарпанцем, а грошей яка прірва. Дай - До напайки його п'яним та й оберу». Ось піп Незабаром підійшов до мужика й говорить: «Підемо, світло, до нас вечеряти». Мужик зрадів: «Спасибі, панотець!» Сіли вечеряти; піп поставив вина й давай його наливати: так поштует — просто відпочинку не дає. Мужик напився п'яний і звалився на підлогу, піп зараз витягся у нього з кишені гроші, приховав до себе, а мужика уклав на крамницю.
Ранком проспався мужик, глядь, а у кишені порожньо; зміркував у чому справа, так що побереш: коли просити на попа — так стануть запитувати: звідки гроші побрав і сам откуль прийшов; ще лиха наживеш. Так мужик і пішов, тягався подекуди місяць, інший і третій, а там і думає собі: «Чай піп тепер мене забув; одягнуся-но так, щоб не визнав мене, так піду до нього за старе відплатити». Прийшов до попа у хату; а попа у той час будинку не трапилося, одна попадя сиділа. «Пусти, матінка, переночувати до себе». - «Мабуть, іди». Він увійшов у хату й сів на крамниці. « Як кличуть, світло? Звідки йдеш?» — «Какофием, матінка, іду издалеча на богомілля».
На столі у попа лежала книга. Ось мужик побрав, перевертає аркуші так губами бурмоче, начебто читає, а потім як заплаче. Попадя й запитує: « Про що, світло, плачеш?» — « Як мені не плакати? У Святому-Те писанні писане, що кому за які гріхи буде, а ми грішні стільки творимо нечестивого, що не відаю, матінка, як ще бог гріхам-те терпить?» — «А ти, світло, наукове грамоті?» — « Як же, матінка, щодо цієї справи я не скривджений від бога». - «А співати по-дьячковски вмієш?» — «Умію, матінка, умію. З малих років вчився: увесь церковний статут знаю». - «А у нас, світло, дячка немає; виїхав батька ховати; не допоможеш чи батьке завтра обідню відслужити?» — «Добре, матінка! Тому не допомогти?»
Приїхав піп, попадя йому усе розповіла. Піп тому й радий, почастував мужика якнайкраще. Ранком прийшов з мужиком у церкву й почав служити обідню. Тільки мужик стоїть на крилосе й мовчить собі. Піп закричав на нього: «Що ж ти коштуєш мовчачи, а не співай?» А мужик йому: «Мабуть, я й сяду, коли стояти не велиш». Та сів... Піп знову кричить: «Що ж ти сидиш, а не співай?» — «Мабуть, я й ляжу». Та розвалився на підлозі. Піп підійшов і викурив його із церкви, а сам залишився обідню докінчувати. Мужик прийшов до попа на двір. Попадя запитує: «Що, відслужили обідню?» — «Відслужили, матінка!» — «А де ж батька?» — «Він у церкві залишився: треба ховати небіжчика. А мене послав до тебе побрати новий кожух, сукном критий, так боброву шапку, іти далеко, так він прагне потеплішай одягтися». Попадя пішла за кожухом і шапкою. А мужик зайшов у хату, зняв свою шапку,... у неї й поклав на крамницю, а сам побрав попівський кожух з бобровою шапкою й била.
Піп відслужив обідню й приходить додому. Попадя побачила, що він у старому кожусі, і запитує: «Де ж новий кожух-те?» — «Який?» Ну отут розповіли друг дружку про мужика й довідалися, що мужик-те їх обдурив. Піп зопалу схопив шапку, надяг на голову й побіг по селу шукати мужика, а із шапки так і пливе по пиці: увесь обробив. Підбіг до одній хаті й запитує хазяїна: «Не бачив чи Какофья?» — «Бачу, панотець, який ти! Гарний!» Кого не запитає — усі йому одне відповідають. «Які дурні, — говорить піп, — їм одне тлумачиш, а вони тобі інше!» Бігав, бігав, усе село оббігав, а користі не добився. «Ну, думає, що з воза впало, то пропало»... Тем казка й скінчилася.