Іде якось раз лисиця по лісу. Бачить — сидять люди, пиріжки печуть. Просила-Просила лиса пиріжків, пошкодували її люди, дали їй пиріжки. Іде лиса далі. Дивиться, мужики биків женуть. Стала лиса просити: « Мужики-Мужики, дайте мені бичка, а я замість нього вам пиріжки віддам!» Мужики погодилися. Лисиця прив'язала бичка, а сама стала санки робити. Рубає дерева: прямоекривое, пряме-криве — гарні санки справила. Поклала на них бичка, везе його. Назустріч їй вовк іде: «Лисонька, а лисонька, підвези!» Не прагне лиса. «Дай мені хоч лапку на санки поставити!» — «Став!»
Ідуть вони далі. Як лисиця не бачить, так вовк іншу лапу на санки ставить. Коли встав усіма лабетами, санки розвалилися. Розсердилася лисиця: «Іди рубай дерева! Будемо нові санки справляти. Тільки дерева так рубай: пряме-криве, пряме-криве!»
Став вовк рубати дерева: криве-криве, криве-криве. Ось санки й погані вийшли. Розсердилася на нього лисиця: «Не вмієш, не берися! Краще сама піду рубати!»
Пішла вона, а вовк тим часом бичка з'їв.
Повернулася лисиця з новими санками, а бичка-те й немає. Одна шкіра від нього залишилася.