Було у батька три сини, і здумав він богу потрудитися. «Діти, - говорить, - на двадцять верст від села вибудуйте пустелю, возите туди їжу, а я буду трудитися». Вони вибудували йому пустелю й возять йому кажний день провіант. Він нап'ється, наїсться, вийде на призьбу, спить.
Іде до нього Миколай догідник: «Мир твоєму кормному кабанові лежати!» Старий відповідає: «Я пустельник, я богу молюся».- « Ні, ти у працю не потрапиш; нап'єшся, наїсися так спати ляжеш! Ступай, у такому-те місту є Вавило-Блазень; якщо його працю перенесеш, будеш у царстві небесному».- «Яким він працею трудиться, дідусь?» — «Не знаю, - говорить, - тільки чутно про нього: дзвін далеко дзвонить».
Пішов він у це місто, розшукав Вавилу-Блазня; підійшов під віконце. У нього дві жонки, рідні сестри. «Тут Вавило-Блазень?» — «Тут». Зійшов у хату. «Де, — говорить, - він?» — «На грищах играт».- «На яких?» — «Так у губернатора був він, там скакає так танцює», - « чи Скоро він прийде?» — «Прийде, як перви кочети проспівають, або привезуть».
Перви кочета проспівали, Вавило прийшов і запитує жонок своїх, рідних сестер: «Чий це дідок?» — «Тружельник від бога».- «Ти де був?» — «У лісі. Мені діти пустелю вибудували; прийшов до мене дідок, розповів, як ти трудишся, сюди послав».- «Ех, - говорить Вавило-Блазень, - яка моя праця? Я тільки скочу так танцюю».- «Я, - говорить, - прагну тебе попросити, - говорить старий, - яку ти їжу їж?» — «Моя їжа: суха крома так порожня вода. Геть жонки, рідні сестри, мене напувають, годують і на ложі кладуть».- «Я, - говорить, - прагну, Вавило-Блазень, твоя праця перенести».- «Не доведеться цього тобі: важкий. Ти старий жирний, а я тощой».
Ось ранком за Вавилой приїжджає рано людей: «Будинку Вавило?» — «Удома».- «Подаруйте на іменини до такого те».- «Ступай з богом! Прийду пішки, тільки умиюся, богу помолюся».
Ось сіли вони з ним, поснідали; жонки дали шматок хліба і йому, і прихожателю. «Ну, - говорить, - друг, підемо на іменини!» — «Підемо. Скажи, Вавило, яка твоя праця?» — «Моя праця — тільки мої чоботи надягти». Надяг старий його чоботи, а у пего там вершкові цвяхи! Старий залишився у Вавилі у будинку, і повні чоботи крові! Ось Вавило й послав за ним кінь; повалили кормного кабана, привезли на іменини. Де посадили на стілець, отут і сидів старий до перших кочетов.
Вавило-Блазень убирається до двору: «Підемо, брат тружельник, у мою хату ночувати». (А Вавило-Блазень тільки скакає так танцює, а нічого не їсть.) Старий Зголоднів, а з місця зійти не може. Пішов він з ним у хату; дійшли до півдороги, старий не може йти. Вавило попросив людину Довезти старого до двору. Приїхали вони у будинок до Вавилові-Блазневі. «Ну що, - говорить, - дідусь, моя праця гарна?» — «Гарний».- «А твій як?» — «Мій, - говорить, - поганий: у мене повні чоботи крові. Та ще спробую я тебе, переночую ніч; який твій ще праця, - говорить, - є».
Сіли за стіл, повечеряли: суху крому дали, так теплої води. «Ну, жонки, роззуйте нас обох!» Вони роззули. Вавило-Блазень говорить своїм жонкам: «Я спати прагну, покладете мене на ложу; за мною ще приїдуть». Ложа була у Вавилі-Блазня у сінях, на вільному повітрі. Побрали жонки його за руки, за ноги, розгойдали й кинули на ліжко. Старий — за столом, і дивиться. «Та мені треба етакий праця нести, а п'яти-те боляче». Ось вони побрали, поклали Вавилу, волосяною одежею покрили. Старий і говорить: «Положьте, жонки, і мене так!» Ось вони його побрали за руки, за ноги й кинули, і впиялись у нього вершкови цвяхи.
Лежав він ніч, і палило крові багато безліч, а Вавило лежить — нічого. За Вавилой приїхали до світла. Він говорить сестрам: «Симите постояльця з моєї ложі! Він лежав начебто каменю ніч-те». Жонки побрали його й привели у хату. «Що, дідусь, підеш із мною?» — «Ні», - говорить. «Що так?» — «Ну, Вавило-Блазень, велика твоя праця! Тобі господь велів знести, і неси, а я не знесу: з мене вийшло крові стільки, що чую — не дійти десять верст до двору, до дітей». Старий ішов і говорить: «Вибачай!» — «Вибачай! Коли прагнеш, іди із мною».
Вавило був у солдата у гостях; приходить до нього святий ангел і говорить: « Вавило-Блазень, - говорить, - за твоєю душею прийшли».- «Хто?» — «Святі ангели».- «Я не знаю, каки святі ангели. Я скочу всі й танцюю. Каки ан гели?» — «Ступай, - говорить, - твої жонки створили тобі труна, і як прийдеш, удома й помреш».
Прийшов він додому, труна спереду лежить. Сестри злякалися, плачуть: « Вавило-Блазень, лягай, - говорять, - у труну!» Голуб до нього ирилетел зі святим агнелом. «Ти, - говорить, - голуб?» — «Голуб».- «Який, - говорить, - ти голуб?» — «Твій святий ангел. Тебе бог нагородив, Вавило-Блазень; ти будеш, Вавило-Блазень, голубиний бог!»
Отут він і покончился!