Жив собі дід так баба, у них була курочка ряба; знесла під підлогою яєчко — строкате, востро, костяно, мудро! Дід бив — не розбив, баба била — не розбила, а мишка прибігла так хвостиком роздавила. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудачет, ворота скриплять, знадвору друзки летять, на хаті верх валандається!
Ішли за водою попови дочки, запитують діда, запитують бабу:
- Про що ви плачете?
- Як нам не плакати! - відповідають дід так баба.- Є у нас курочка ряба; знесла під підлогою яєчко — строкате, востро, костяно, мудро! Дід бив - не розбив, баба била — не розбила, а мишка прибігла так хвостиком роздавила.
Як почули це попови дочки, з великого горя кинули цебра додолу, поламали коромисла й відвертали додому голіруч.
- Ах, матінка! - говорять вони попаді.- Нічого ти не знаєш, нічого не відаєш, а на світі багато деется: живуть собі дід так баба, у них курочка ряба; знесла під підлогою яєчко - строкате, востро, костяно, мудро! Дід бив — не розбив, баба била — не розбила, а мишка прибігла так хвостиком роздавила. Тому дід плаче, баба плаче, курочка кудку дачет, ворота скриплять, знадвору друзки летять, на хаті верх валандається! А ми, идучи за водою, цебра покидали, коромисла поламали!
У той час попадя діжу місила. Як почула вона, що дід плаче, і баба плаче, і курочка кудкудачет, негайно з великого горя перекинула діжу й усе тісто розметала по підлозі.
Прийшов піп із книгою.
- Ах, панотець! - каже йому попадя. - Нічого ти не знаєш, нічого не відаєш, а на світі багато деется: живуть собі дід так баба, у них курочка ряба; знесла під підлогою яєчко- строкате, востро, костяно, мудро! Дід бив — не розбив, баба била-не розбила, а мишка прибігла так хвостиком роздавила. Тому дід плаче, баба плаче, курочка кудкудачет, ворота скриплять, знадвору друзки летять, на хаті верх валандається! Наші дочки, идучи за водою, цебра покидали, коромисла поламали, а я тісто місила так з великого горя усе по підлозі розметала!
Піп затужив-загорював, свою книгу у жмути порвав.