Жили-Минулого старий так баба. Пішов раз старий на ріку рибу ловити. Дивиться — попався у мережі журавель, кричить, б'ється, вибратися не може.
Пошкодував старий журавля.
«Навіщо, — думає, — такому доброму птахові гинути?» Підійшов до журавля, допоміг йому з мереж вивільнитися. Говорить йому отут журавель людським голосом:
- Спасибі тобі, дідок! Ніколи твоєї послуги не забуду. Підемо до мене додому — дам тобі гарний подарунок.
Ось вони й пішли — старий так журавель. Ішли, ішли й прийшли на болотце, до журавлевої хати. Виніс журавель полотняну скатертину й говорить:
- Ось, дідок, тобі подарунок. Як захочеш їсти-пити, розгорни цю скатерочку й скажи: « Напайки-Нагодуй, скатерочка!» — усе у тебе буде.
Подякував старий журавля й пішов додому. Захотілося йому по дорозі є. Сіл він під кусток, розгорнув скатертину й говорить:
- Напайки-Нагодуй, скатерочка!
Тільки сказав — і відразу на скатертині усе з'явилося: і смажене й парене, їж — не прагну!
Наївся, напився старий, згорнув скатерочку й пішов далі.
Чи Довго, чи коротко йшов — застигла його на шляху темна ніч. Зайшов він у хату до багатого мужика й проситься:
- Пустите ночувати перехожого людини!
- Ночувати пустимо, - говорить хазяїн, - а пригощання не проси.
- Так мені й не треба пригощання, — відповідає старий, — у мене така скатерочка є, що завжди й нагодує й напоїть удосталь.
- Ану ж бо покажи!
Старий розгорнув скатертину й говорить:
- Напайки-Нагодуй, скатерочка!
Не встигнув сказати — на скатертині усе з'явилося, що душі завгодно!
Здивувався хазяїн і задумав украсти цю скатертину.
Як тільки старий заснув, витягся він у нього чудесну скатертину, а на її місце свою підклав — просту.
Ранком старий відправився додому й не помітив, що скатертина у нього не та. Прийшов і говорить своїй бабі:
Ну, баба, тепер не треба тобі хліба місити так щи варити!
- Як так?
- Так ось так, нас ця скатерочка пригощати буде! Розгорнув на столі скатертина й говорить:
- Напайки-Нагодуй, скатерочка!
А скатертина лежить, як її поклали.
- Обдурив, видне, мене журавель! - говорить старий.- Піду його корити: навіщо обманює!
Зібрався й пішов до журавля. Зустрів його журавель і запитує:
- Навіщо подарував, дідок?
- Так і так, — відповідає старий, — не напуває, не годує мене твоя скатерочка!
- Не тужи, — говорить журавель. - Дам я тобі баранчика. Цей баранчик не простій. Як скажеш йому: «Баранчик, струснися!» — посиплеться з нього золото.
Побрав старий баранчика й повів його додому.
Надвечір прийшов він до того ж багатому мужикові:
- Пустите переночувати!
- Іди.
- Так я не один, із мною баранчик.
- А ти баранчика надворі залиши.
- Не можу: баранчик не простій — він золото дає.
- Не може цього бути! - говорить багатий мужик.
- А ось може!
Розстелив старий рогожку посередині кімнати, поставив на неї баранчика й говорить:
- Баранчик, струснися!
Баранчик струснувся, і посипалося з нього золото.
Задумав багатий мужик і баранчика собі побрати.
Уклав він старого спати й сховав баранчика. А на його місце свого такого ж поставив: мабуть довідайся!
Ранком старий розпрощався з хазяїном і пішов додому. Прийшов і говорить:
- Ну, баба, будемо тепер багато жити!
- Звідки ж це ми багатство поберемо?
- Ось цей баранчик дасть!
Дивиться баба на старого, дивує, нічого зрозуміти не може.
А старий говорить їй:
- Ну-но, розстели на підлозі рогожку!
Баба розстелила. Старий поставив на рогожку баранчика й говорить:
- Баранчик, струснися!
А баранчик коштує, як його поставили. Старий знову:
- Баранчик, струснися!
А баранчик коштує так тільки мемекает.
- Ех, знову обдурив мене журавель! - говорить старий.- Піду до нього, хоч за обман попеняю!
Зібрався й пішов.
Прийшов на болотце, до журавлевої хатинки, став журавля кликати. Вийшов до нього журавель і говорить:
- Навіщо знову прийшов, дідок?
- Так ось, усі твої подарунки погані, ніяке пуття у них немає!
Вислухав його журавель і запитує:
- А не чи заходив ти до кого по дорозі?
- Заходив до багатого мужика.
- А не чи хвастав моїми подарунками?
- Хвастав.
- Ну, так і бути, — говорить журавель, — дам я тобі останній подарунок: він тобі й розуму додасть і колишні мої подарунки поверне.
Пішов у хатинку й виніс суму:
- Побери так скажи: «Сорок, з торби!» Старий побрав торбу й говорить:
- А ну, сорок, з торби!
Не встигнув сказати, вискочили з торби сорок молодців з кийками — так на старого... Догадався старий, закричав:
- Сорок, у торбу! Сорок, у торбу!
Молодці з кийками у ту ж хвилину знову у торбу сховалися.
Побрав старий суму, подякував журавлеві й пішов.
Як стемніло, прийшов він до багатого мужика на нічліг. А той його чекає не дочекається. Зустрів, як дорогого гостя. Увійшов старий у хату й говорить:
- Куди б мені цю торбу покласти?
- Так ти її у порога кинь.
- Не можу: не проста це торба. Тільки скажеш: «Сорок, з торби!» — так нагородить, що краще й не треба!
Хазяїн говорить:
- Ну, тоді повісь її на гвоздик.
Старий повісив торбу на гвоздик, а сам на грубку вліз і дивиться, що буде.
Хазяїн почекав, почекав, думав — старий заснув, і говорить:
- Сорок, з торби!
Вискочили отут сорок молодців з кийками й давай його бити. Б'ють, б'ють, утекти не дають. Не своїм голосом закричав хазяїн:
- Ой, дідусь, дідусь! Прокинься скоріше, допоможи! А старий з печі запитує:
- Хто мою скатерочку підмінив?
- Не знаю!
- А, не знаєш, так і допомоги у мене не проси!
- Я підмінив! Я підмінив! Віддам її тобі, тільки врятуй! Старий запитує:
- А баранчика мого хто підмінив?
- Та баранчика віддам, тільки у живі мене залиши!
- Надалі обманювати людей не будеш?
- Ой, ніколи! Отут старий говорить:
- Сорок, у торбу!
Сховалися сорок молодців у торбу, начебто їх і не бувало.
Приніс хазяїн скатертина, привів баранчика, сам крекче, охає.
Старий побрав свою скатертину так баранчика й пішов додому. Прийшов і став зі своєю бабою жити-поживати, усіх годувати-пригощати. Та я у його був, мед-пиво пив, по губах текло, а у рота не потрапило!