Жили два брати у одному селі, кожний жив у своєму будинку; у бідного було багато дітей, а у багатого не було ні одного. Довго просив багатий у бідного одного хлопчика до себе сином, але бідний не погоджувався: він підозрював, що багатий брат займається злодійством; але нарешті погодився.
Тримав дядько племінника як рідного сина, брав його із собою й у місто, і у села, і часто вони їздили. Років до п'ятнадцяти хлопчик нічого не робив по господарстві, тільки боротися до цього часу так навчився так приловчився, що ніхто у селі з ним не міг устояти у боротье; дорослих і сабоних мужиків роняв так свистів так сабоно, що вуха глушив. А за те, що він був майстер боротися, його й прозвали Бармой.
Ось підріс ще Барма й одного разу пішов на полювання птахів стріляти. Іде він лісом біля дороги й бачить, по дорозі мужик барана жене у місто на продаж. Він забіг лісом уперед, зняв з ноги чобіт і кинув на дорогу, а сам зник у ліс і чекав. Підійшов мужик, підняв чобіт, подивився й сховав біля дороги у мохи, і погнав барана далі. Пропустив Барма мужика й побрав чобіт. Забіг Барма лісом знову вперед, зняв чобіт з іншої ноги й кинув на дорогу, а сам зник і чекає. Підійшов мужик з бараном, підняв чобіт, подивився, подивився й сховав, потім прив'язав барана до дерева, нарвав трави й відвертав назад. «Удалося, - думає Барма, - пішов за чоботом, щоб пари була». Підійшов до барана, відрубав голову сокирою, підняв барана на плечі, побрав чобіт і у ліс.
Уночі прийшов додому й барана приніс. Побачив дядько, із чим прийшов племінник з полювання, і запитує: « Як це ти дістав?» Племінник розповів про свою спритність. «Славно, - говорить дядько, - я гарний, а ти ще краще, можна тепер тебе й на промисел брати».
Порадилися дядько із племінником, куди б їм з'їздити, і племінник наполіг на тому, щоб їхати красти до царя. « До царя, - говорить племінник, - ніхто не сміє йти красти, а тому там і не подумають, що злодії прийшли; народу у палаці багато, думають, що слуги що-небудь роблять; просто у палаці ми як хазяї будемо, роби, що прагнеш».- «Мабуть, і вірно», - говорить дядько.
Запрягли кінь і поїхали. Приїхали у місто й пішли
До палацу; племінник пособил дядькові влізти на балкон, а потім дядько затяг за руки племінника, і ось вони на балконі; з балкона двері у більшу кімнату відкрита, увійшли туди; бачить Барма, що отут тільки й можна побрати царську шубу й капелюх. Указав племінник дядькові на шубу й капелюх, дядько кивнув головою. Дядько, раптом і говорить: «Я цю шубу перешию й буду хизуватися».- « Ні, - говорить племінник, - я їх побрав і виніс — мені й носити».
Заспорили, і племінник запропонував сходити до царя й запитати про цю справу. «Я, дядько, один сходжу, а ти слухай, як я говорити із царем буду. А як свисну, ти й біжи на балкон, вистачай шубу й задавай латати у ліву руку, а я у праву, а там зійдемося».
Зайшли знову у кімнату; відчинили одні двері з кімнати у іншу, там порожньо; підійшли до інших дверей, чують: похрапивает хтось; відчинив племінник двері, бачить: у кріслі людей спить і похрапивает, а на ліжку спить цар. Барма догадався, що це сказивалицик хропе, підкрався до нього, затулив рота рукою, підняв із крісла й передав дядькові, а дядько вже напоготові, хусткою рота заткнули, дядько підтримує сказивалицика, а Барма сіл на його місце й сидить. Скоро прокинувся й цар. «Казку», - говорить цар.
«Жили дядько так племінник, - починає сказивальщик, - пішли вони до царя красти, племінник крав, а дядько дивився; украли у царя шубу й капелюх. Кому з них носити, ваша імператорська величність, дядькові або племінникові?» — «Зрозуміло, хто крав, тому й носити!» — «Ну ось, чуєш, дядько», - говорить племінник, так як свисне! Цар злякався, не чує нічого, подивився: і сказивалицика не бачить, а злодіїв вуж і сліду нема! Цар наказав піймати злодія, а де у палац можна пройти на ніч, ставити капкани й усякі пастки.
Дядькові прикро стало, що у племінника така шуба, став він збивати племінника знову йти красти до царя: «Я знаю, що мені краще тебе вдасться, не перший раз». Племінник застеріг, але не міг умовити дядька. Ось поїхали знову, приходять до палацу, племінник підсобив дядькові влізти на балкон, і дядько пішов. Через трохи часу дядько вийшов на балкон і кинув племінникові мундир, але раптом над балконом під парасолем з'явилася колом балкона рідкі залізні ґрати; дядько поліз у отвір, але коли навалився тілом на залізну смугу, вона опустилася нижче, і вмить усі перекладинки звузилися, і дядька пригорнуло поперек тіла; племінник утік, а дядько й залишився висіти у ґратах.
Цар наказав тіло злодія покласти у каплицю й без свого наказу не ховати, а хто прийде так буде плакати, того ловити. Поклали тіло у каплицю, а на третій день Барма одяг царський мундир і капелюх, прийшов у каплицю й наказав вартовим при собі зарити у землю тіло злодія й пішов. Цар ще сабоніше озлився на злодія й наказав піймати будь-що-будь, а вважаючись, що злодій вуж неодмінно прийде красти золото, наказав по одній вулиці насипати, золота, і хто буде нахилятися над золотом, тих усіх ловити.
Довідався Барма, що золото буде розсипано, і вирішив їхати на коні красти золото. Побрав на дровни смоли у барило, намазав чоботи смолою, їде по золоті, а ногами потаптивает, золото пристає до чобіт, зіпхне з ніг золото у мішок і знову їде. Багато украв золота. Ранком паную донесли, що ніхто не нахилявся, а золота багато украдене.
Цар наказав стратити вартових, а злодієві, якщо він? меет, прийти до нього; цар обіцяв, що дарует йому життя й не стратить, а якщо злодій не прийде, то буде розшуканий і відданий лютої страти.
Коли це було оголошено, Барма вирішив до царя йти. Приходить Барма й просить докласти цареві. Цар наказав привести: « Як тебе кличуть?» — «Барма, ваша імператорська величність».- «Ти злодій?» — «Я».- «Ти шубу украв?» — «Я».- «Ти й золото крав?» — «Я».- «Такого потрібно покарати; пощаджу тобі життя, не велю стратити, але укладу тебе у міцність!» Та наказав Барму відвезти у міцність.
Відвезли Барму у міцність. А міцність — тільки й було, що один будинок невеликий кам'яний, а колом будинку висока кам'яна товста стіна, надворі бігала коза, так кривій стародавній богатир служив сторожем. Надворі стовп коштує. Впустили Барму на двір і ворота зачинили міцно-преміцно. Проспав Барма ніч, а ранком усе оглянув і бачить, що вийти йому з міцності неможливо. Подумав, подумав Барма й став до сторожа милуватися і його силу хвалити. А живуть так: ранком сторож затопить грубку й іде на двір з козою відіграти; як тільки побіжить, а коза йому назустріч, підбіжить, прагне буцати рогами, а сторож її захопить за роги й поверне її назад; коза пробіжить небагато й знову йому назустріч. А Барма у грубки працює, зі свинцю кулі ллє.
Ось одного разу затопили грубку, а Барма й говорить: «Мені б хотілося твою силу спробувати, чи можеш ти цю мотузку перервати?» — «А ось прив'яжи мене до стовпа й побачиш». Барма побрав мотузку й обплутав богатиря мотузками до стовпа; рвав, рвав богатир і вирвати не може й говорить: « Ні, вірно, колишньої сили, застарів, розв'язуй мотузки».- «Так де отут розв'язати, коли вузли у турий ріг затяг, потрібно рубати!» Пішов Барма у будинок, розтопив повну поварежку свинцю, прибіг так у здоровіше око й хлюпнув свинець.
Заревів богатир, рвонувся із усієї сили, зірвав мотузки й починає по двору бігати; бігає й кричить: «Барма, ти де?» — «Я тут», - відповідає Барма. А коза забігає назустріч богатиреві, богатир через козу падає, а Барма за козою бігає, за вовну кози рукою тримається. Знудила богатиреві коза, прагне Барму піймати, а коза щораз у руки попадає. Озлився богатир, і ось, коли коза ще у руки сунулася, він схопив її за роги й кинув на стіну, а Барма вхопився руками за козу й теж з козою на стіну був викинутий. Кинувши козу, богатир запитує: «Барма, ти де?» — «Спасибі, товариш, лихому не помни, я вуж на великій доріжці, вибачай!»
Так і пішов Барма, але тільки красти перестав і живе так поживає.