Жив-Був купець; у нього був син. Ось одного разу посилає він сина у нижні міста товари закуповувати й на прощання карає: «Дивися ж, синок, будь розумний так рассудлив, з рудим так із червоним не зв'язуйся!» Поїхав купецький син у шлях-дорогу-дорогу. День-те був морозний; ось він промерз і заїхав у шинок обігрітися; входить — за стойкою сидить рудий целовальник. « Налий-но мені, - говорить йому купецький син, — склянка доброї наливки». Випила склянка наливки, і боляче довелася вона йому по смакові: «Ось наливка так наливка! Сто рублів коштує! Налий-но ще». Випив іншим разом — ще краще здалася: «Ну, брат, ця склянка двох стільника коштує». А целовальник собі на розумі: яку ціну нозав купецький син, ту й на стінку записував. Прийшла справа до розрахунків. «Скільки тобі?» — сирашизает купецький син. «Триста рубльов».- «Що ти, білені об'ївся? Екую ціну заламав!» — «Не я заламав, ти ж сам призначив, так тепер назад задкуєш. Тільки, брат, від мене не отвертишься: коли не заплатиш — із двору не спущу!» Нема чого робити, заплатив купецький син триста рублів, поїхав далі й думає сам із собою: «Ось вона, правда-те! Водися після того з рудими так із червоними! Недарма батько карав: батьківське слово пустяшное не буває».
На ту саму пору попадається назустріч рудий мужик з возом. Як побачив його купецький син, негайно вискочив з кибитки й сунувся ниць у сніг, ажіо тремтить із переляку! «Що з ним сталося? Не попритчилось чи?» — подумав зустрічний мужик, підійшов до купецького сина й став піднімати його на ноги: «Вставай, брат!» — «Відв'яжися від мене! Уже один рудий надув мене, і ти надуєш».- «Повно, брат! Рудий так червоний усякий буває; буває илут, буває й добра людина. Так хто тебе обдурив-те?» — «Так і так, рудий целовальник зі сбееднего села».- «Відвертай із мною: я з ним зроблюся».
Ось приїхали вони у шинок, мужик негайно оглянув оком усю хату, побачив: під сволоком бараняча лопатка висить, підійшов до целовальнику, запитав чарку горілки так відразу б'є його по плечі й говорить: « ПроДай-но мені лопаточку!» — «Купи».- «Що побереш?» — «Рубль срібла». Мужик викинув карбованець; після вийняв через пазуху широкий ніж і дає купецькому синові у руки: «На, брат, виріж у нього лопатку — мені на закуску».- «Що ти! - говорить целовальник.- Я тобі баранячу лопатку продав, а не цю».- «Розповідай! Мене, брат, не проведеш, як цього купецького сина; не на таковского напав!» Целовальник просити так молити, ледве не у ноги кланяється. «Ну, так і бути!- сказав мужик.- Відпущу тебе, коли відвертаєш купецькому синові всі гроші сповна». Целовальник віддав назад триста рубльов; а мужик того й домагався. «Ось бачиш, - говорить купецькому синові, - рудий так червоний усякий буває: буває й шахрай, буває й добра людина. Поїдь тепер з богом!»
А купецький син тільки й думає, як би скоріше забратися; сіл у кибитку, поганяє коней і говорить сам із собою про мужика: «Слава богу, вирвався! Целовальник рудий шахраюватий, а цей ще плутоватей; коли б з ним зв'язався, видайся, він з мене з живого б шкіру зняв!»