У якімсь селі був селянин не досить багатий, і той селянин жив зі своєю дружиною три роки, а дітища у них не було. На четверте літо дружина його понесла й народила сина, якого назвали Іваном. Коли Івану минуло п'ять років, а ходити він не міг, тому що був сидень, то батько його й мати стали журитися й просили бога, щоб дав синові їх здоровіші ноги; однак скільки вони ні молилися, а син їх не міг ходити й сидів сиднем тридцять років і три роки.
У якесь же час пішов селянин зі своєю дружиною до обідні, і у той же час підійшов під вікно їх хати жебрак і став у Івана селянського сина просити милостиню. Іван селянський син на те йому сказав: «Я б подав милостиню, так устати з місця не можу». Тоді йому жебрак мовив: «Устань і створи мені милостиню; ноги твої здорові й зцілені». Іван селянський син негайно встав з місця й несказанно зрадів, що ноги його зовсім стали здорові й непошкоджені. Він кликнув жебрака у хату й нагодував. Тоді жебрак попросив у нього пива напитися, а Іван негайно пива приніс; однак жебрак пива не пив, а велів йому весь розжолобок випити, і він у тому не відрікся й випив. Тоді жебрак запитав: «Що, Іванко, чи багато ти тепер у собі сили почуваєш?» — «Багато», — відповідав йому Іван. «Вибач же тепер», — мовив жебрак і, проговоря ці слова, став невидимий, а Іван залишився у великому подиві.
Незабаром після того прийшов його батько з матір'ю й, побачивши сина свого здорова всім, досить здивувалися й сталі його запитувати, як він зцілився від хвороби. Тоді Іван переказав про весь ясно, і старі подумали, що приходив до нього не жебрак, а якась свята людина зцілила його від скорботи, і почали бенкетувати. А Іван пішов силу випробовувати; вийшовши у город, він побрав у руки кіл, застромив посередині городу й повернув його так сабоно, що усе село з колом повернулася.
Після ввійшов він у хату й почав зі старими своїми прощатися й просити у них благословення. Старі стали плакати гіркими сльозами й просили його, щоб він пожив у них хоча малий час: але Іван, незважаючи на їхні сльози, сказав: «Коли ви мене не відпустите, то я й так від вас піду». Тоді старі його благословили. Та став Іван селянський син молитися, на всі чотири сторони кланяється, з батьком і з матір'ю прощається; і зійшов зі свого двору, повернув на праву сторону, пішов куди ока дивляться. Та йшов він рівно десять доби й прийшов у якусь державу Та як тільки що ввійшов у нього, то піднявся раптом лемент і гамір великий, від чого цар зніяковів і вельми бисть жахливий і велів клич кликати: коли хто вгамує той лемент і гамір, тому віддасть він дочка свою у подружжя й половину своєї держави у придане за нею.
Іванко, услиша про той клич, пішов на царський двір і, пришедши туди, велів про себе докласти цареві, що він прагне вгамувати той лемент і гамір. Воротар, услиша від нього ті слова, пішов у цареві й сказав йому про чутий. Цар повелів негайно призвати перед себе Івана селянського сина; і як він до нього прийшов, то цар йому говорив: «Друг мій! чи Правда те, чому ти похвалявся воротареві?» — «Точно, я тем похвалявся, — мовив йому Іван селянський син, — і за те нічого більше від тебе не зажадаю, тільки віддай мені цей шум і гамір». Тоді цар сказав йому, розсміявшись: «Мабуть, побери, коли тобі потрібне». Іван селянський син поклонився цареві й пішов від нього, прийшов до воротаря й зажадав сто людей робочих людей; воротар дав йому працівників.
Тоді Іван селянський син привів їх перед царський будинок і велів рити землю. Працівники, ривши землю, побачили залізні двері з мідним кільцем. Та ті двері Іван селянський син одною рукою відламав і звідти викинув і побачив там доброго коня богатирського із всею сбруею й збруєю богатирськими. Кінь побачив по собі сідока, упав перед ним на коліна й промовив людським голосом: «Ох ти гой еси, добрий молодець, Іван селянський син! Засаджений я тут сабоним і хоробрим богатирем Лукопером, і сиджу тут лети незліченні, і чекав сюди тебе рівно тридцять років і три роки, і насилу дочекався. Сідай на мене й поїдь куди тобі потрібне; я служити тобі буду вірою й правдою, як служив Лукоперу — сабоному богатиреві». Тоді Іван селянський син сідлає того доброго коня, надягає на нього вуздечку тесменную, накладає седелечко черкаське й підтягує дванадцять попруг шовку шемаханского; сідає на доброго коня й б'є його по крутих стегнах, і той кінь осержается, від землі піднімається вище лісу стоячого, що нижче хмари ходячого, доли й гори між ніг пускає, великі ріки хвостом устеляє, з вух своїх випускає густий дим, а з ніздрів кидає полум'я велике.
Та тоді Іван селянський син потрапив у незнайому сторонушку, і їхав він рівно тридцять днів і тридцять ночей, і приїхав у китайську державу; зліз зі свого доброго коня й пустив його у чисте поле гуляти, а сам пішов у місто, купив собі міхур, і надяг на голову, і ходить близько царського двору. Та запитують його, звідки він прийшов, і якого роду людей, і чийого батька й матері син? А Іван селянський син на всі їх питання відповідав тільки: «Не знаю». Тоді всі почли його дурнем і сказали про нього паную китайському. Та цар велів його до себе привесть і став його запитувати: хто він, і звідки прийшов, і як його кличуть? Однак і паную відповідав: «Не знаю». Тоді цар повелів його зігнати знадвору; але прилучился у той час царський садівник і став просити царя, щоб того дурня йому віддав для садової роботи, і цар йому у тому не відмовив. Садівник побрав його й повів у царський сад і став йому наказувати, щоб він сад чистив, і, віддавши йому такий наказ, пішов від нього. Іван селянський син ліг під древо й заснув малий час, а після встав уночі, і почав дерева ламати у саду, і переламав усе до єдиного. Зранку прийшов у сад садівник, злякався вкрай і став Івана селянського сина сварити, і корити, і запитувати, хто переламав дерева. А він йому відповідав на те тільки: «Не знаю».
Садівник боявся про той паную сказати, щоб тем не прогневать його; однак царська дочка доглянула те з вікна свого й подивувалася тому чимало, запитувала садівника, хто переламав у саду дерева. Садівник їй на те відповідав, що Незнайко всі дорогі дерева зіпсував; просив царівну, щоб не казала батькові своєму, і обіцявся сад розвести краще колишнього незабаром. На іншу ніч Незнайко не спав нітрохи, а усе носив з колодязя воду й поливав ті ламані дерева — і до ранку ті дерева стали виростати, і як скоро зійшло сонечко, те распустилися вони й виросли ще краще колишнього. Садівник прийшов у сад, подивувався тому чимало й уже не праг запитувати Незнайку — потім що від нього ніколи не міг добитися користі. Царівна ж, прокинувшись і вставши від ложа свого, побачила у вікно сад свій у найкращому проти колишнього порядку, чому й веліла знову призвати садівника й запитувала його, яким образом сад виправлений у такий малий час. Садівник їй відповідав, що він зовсім про той не знає, тому так скоро виправлений; чому царівна пізнала велику мудрість у Незнайке й з тих пір стала його любити паче самої себе й посилала йому естви завжди зі свого стола.