У одному монастирі жив архієрей. Він тримав у себе келійника, який доглядав за архієреєм, стелив йому постіль, варив їжу. Келійник був неписьменним. Архієрей тримав його тому, що він завжди у спальні й у келії наводив порядок.
Одного разу келійник запоздался. Приходить він до спальні й праг прийти приготувати постіль. Коли став тягти двері спальні, то двері були міцно замкнені. Він так здивувався: «Чому архієрей так рано ліг спати?» Він праг зайти до нього й просити вибачення, але не праг порушувати сон архієрея й став прислухатися. Якщо тільки архієрей не хропе, виходить, він не спить, а якщо хропе, то він відійшов до сну. Але замість хропіння він почув розмову. Говорив архієрей: « Ну, душу, бери спідницю, черевики й відправляйся!»
Келійник злякався, що він порушить архієреєві таємне бачення, і він поспішив утекти від дверей.
Усі він думав, як би запитати у архієрея про розмову у спальні.
Одного разу пішли вони у лазню. Коли він архієрея мил, і думає собі: «Зараз зручний час запитати у нього про бачення душі». Завів він розмова з архієреєм, що чи може хто бачити душу людську? «Нікому неможливо бачити душу людську, - говорить архієрей, - хто тільки догодить богу, той тільки може бачити душу людську».
Келійник кинув мити архієрея й став перед ним на коліна й сказав: «Владико, я не гідний тебе мити, тому що ти гідний бога, завжди можеш бачити душу людську!» Архієрей здивувався й говорить: «Звідки ти можеш знати, що я бачив душу людську?» Тоді келійник йому й говорить: «Владико, одного разу я запізнився й не вчасно прийшов стелити вашу постіль. Ваші двері виявилися закриті, і я не посмів порушити вашого сну й став прислухатися; ви сказали тоді: «Ну, душу, бери спідницю, черевики й відправляйся!» Ось ви тоді бачили душу людську».
Архієрей злякався, що його таємниця буде розкрита, і велів цієї таємниці нікому не відкривати: « За це я дам тобі більшу нагороду. Чого прагнеш, того й дам, проси у мене!» А келійник раптом сказав: «Нічого мені не треба, ні золота, ні срібла. Скільки б ви мені не дали, я однаково издер
Жу, а краще поставте мене попом і дайте мені прихід. Це до смерті буде мені шматок». Архієрей говорить йому: «Ти адже неписьменний, як я тобі можу дати сан священика?» А келійник наполягає на своєму: «Якщо поставите мене попом, те це я поберу».
Нарешті, архієрей думав, думав і додумався, що можна його відправити туди, де попів не було.
Архієрей поставив його попом, дав йому указ і направив його у Туруханск, де народ був зовсім неписьменним.
Уперед цього попа у Туруханск відправили депешу, що їде піп. Тоді туруханський трапезник і сторож сталі з нетерпінням чекати попа.
Нарешті піп приїхав. Приходить до нього трапезник, підходить на благословення до священика й очікує його наказу. Піп йому наказує, щоб раніше вставав і дзвонив у дзвін.
Ранком рано встає трапезник і дзвонить у дзвін. Народ став збиратися до обідні.
Коли набралося народу повна церква, тоді піп приходить до північних дверей, заходить у вівтар, одеется у попівське одягання. Відчиняє царські двері, виносить оттудова книгу й починає всіх градить. Люди, побачивши священика, почали молитися, хто коштуючи, а хто на колінах.
Священик запитав: «Ви, парафіяни, не знаєте, яка це книга?» Парафіяни говорять: « Ні, ми не знаємо». Тоді він говорить: « Нема чого вам і читати».
Піп роздягається й іде додому. Парафіяни усе залишаються у церкві й тлумачать: «Навіщо ми сказали, що не знаємо цю книгу, треба б сказати, що знаємо». Розв'язали вони, що на інший раз треба говорити, що усе знаємо.
Та ось на інший раз священик прийшов служити обідню. Одягся він, відкрив царські двері, виніс книгу, став градить і запитує: «Парафіяни, чи знаєте, яка ця книга?»
Тоді люди усе у один голос відповіли: «Знаємо!» — «Ну, якщо знаєте, тоді вам нема чого й читати», - сказав піп.
Така була служба попа. Якщо говорять, що не знають книгу, то він говорить: «Не треба читати», а якщо знають книгу, то він говорив теж: «Не треба читати».
Так усе своє життя піп провів у цьому приході.