У одному селі жив-був піп так мужик; у попа було сім корів, у мужика була тільки одна, так гарна. Тільки попови ока заздрі; задумав піп, як би ухитритися, так отжилить у мужика й останню корову: «Тоді було б у мене вісім!» Трапився якось свято, прийшли люди до обідні, прийшов і той мужик. Піп вийшов з вівтаря, виніс книгу, розгорнув і став читати середь церкви: «Послухайте, миряни! А ще хто подарує своєму духовному пастиреві одну корову — тому бог вшановує по своїй великій милості: та одна корова приведе за собою семеро!»
Мужик почув ці слова й думає: «Що вуж нам у одній корові? На всю сім'ю й молока не вистачає. Зроблю-но я по Писанню, відведу корову до попа. Може, і насправді бог змилується». Як тільки відійшла обідня,
Мужик прийшов додому, зачепив корову за роги веревкою й повів знадвору до попа. Привів до попа: «Здраствуй, панотець!» — «Здорово, світло, що гарного скажеш?» — «Був я сьогодні у церкві, чув, що сказане у Писанні: хто віддасть своєму духівникові одну корову, тому вона приведе семеро. Ось я, панотець, і привів до вашої милості у подарунок корову». - «Це добре, світло, що ти пам'ятаєш слово божее! Бог тобі вшановує за те седьмерицею. Відведи-но, світло, корову у сарай і пусти до моїх корів». Мужик звів свою корову у сарай і відвертав додому. Дружина ну його лаяти: «Навіщо, негідник, віддав попові корівку? З голоду чи що нам пропадати, як собакам?» — «Ека ти дурна, — говорить мужик, — хіба ти не чула, що піп у церкві читав? Дочекаємося, наша корова приведе за собою ще сім: тади похлебаем молочка досита!»
Цілу зиму прожив мужик без корови. Дочекалися весни. Стали люди виганяти у поле корів, вигнав і піп своїх. Увечері погнав пастух череда у село; пішли усе корови по своїх дворах, а корова, що мужик попові подарував, по старій пам'яті побігла на двір до свого колишнього хазяїна; семеро попових корів так до неї звикли, що й вони слідом за буренкою опинилися на мужицькому дворі. Мужик побачив у своє віконце й говорить своїй бабі: « Дивися-нось, адже наша корова привела за собою цілих сім. Правду читав піп: божие слово зазавжди збувається. А ти ще лаялася. Буде у нас теперича й молоко й говядинка». Негайно побіг, загнав усіх корів у хлів і приміцно замкнув.
Ось піп бачить: вуж темно стало, а корів немає, і пішов шукати по селу. Прийшов до цього мужика й говорить: «Навіщо ти, світло, загнав до себе чужих корів?» — «Мабуть ти з богом! у мене чужих ні, а є свої, що мені бог дав: це моя коровушка привела за собою до мене семеро, як пам'ятаєш, батька, сам ти читав на святі у церкві». - «Брешеш ти, сукин син! це мої корови». - « Ні, мої». Сперечалися-Сперечалися. Піп і говорить мужикові: «Ну, чорт із тобою. Побери свою корову назад; віддай хоч моїх-те». - «Не бажаєш чи кляпа собачого?»
Робити нема чого, давай піп з мужиком судитися. Дійшла справа до архієрея. Піп подарував його грішми, а мужик полотном, архієрей і не знає, як їх розсудити. «Вас, — говорить їм, — так не розсудиш. А ось що я придумав: тепер ступайте додому, а завтра з вас хто прийде раніше ранком до мене, тому й корови дістануться». Піп прийшов додому й говорить своїй матці-попаді: «Ти, дивися, раніше мене розбуди завтра ранком». А мужик не будь дурень, якось ухитрився, додому-те не пішов, а забрався до архієрея під ліжко. «Тут, — думає собі, — пролежу цілу ніч і спати не стану, а завтра рано піднімуся — так попові корів-те й не мабуть».
Лежить мужик під ліжком і чує: хтось у двері стукається. Архієрей зараз підхопився, відімкнув двері й запитує: «Хто такий?» — «Я, ігуменя, отче!» [Лежачи під ліжком, мужик чує розмову архієрея з ігуменею; на інший день, побоюючись викриттів мужика, архієрей присуджує йому корів ]. Так піп і залишився ні при чому, а мужик зажив собі розкошуючи.