Жив так був мужик, прижив двох синів і помер. Задумали брати одружитися: старший побрав бідну, молодший — багату; а живуть разом, не діляться. Ось почали дружини їх меж собою сваритися так вздорить; одна говорить: «Я за старшим братом замужем; мій верх должон бути!» А інша: « Ні, мій верх! Я багатше тебе!» Брати дивилися-дивилися, бачать, що дружини не ладять, розділили батьківське добро нарівно й розійшлися. У старшого брата що ні рік, то діти рожаются, а господарство всі плоше так гірше йде; до того дійшло, що зовсім розорився. Поки хліб так гроші були — на дітей дивлячись, радів, а як збіднював — і дітям не радий! Пішов до меншого брата: « Допоможи-Де у бідності!» Той навідріз відмовив: «Живи, як сам знаєш! У мене свої діти підростають».
Ось Незабаром знову прийшов бідний до багатого. «Позич, — просить, — хоч на один день коня; орати не на чому!» — «Сходь на поле й побери на один день; так дивися — не замуч!» Бєдний прийшов на поле й бачить, що якісь люди на братових конях землю орють. « Стій! - закричав. - Кажіть, що ви за люди?» — «А ти що за попит?» — «Так те, що ці коні мого брата!» — «А хіба не бачиш ти, — відгукнувся один з орачів, — що я — Щастя твого брата; він п'є, гуляє, нічого не знає, а ми на нього працюємо». - «Куди ж моє Щастя поділося?» — «А твоє Щастя геть там-те під кущем у червоній сорочці лежить, ні вдень, ні вночі нічого не робить, тільки спить!» — «Добре, — думає мужик, — доберуся я до тебе».
Пішов, вирізав товстий ціпок, підкрався до свого Щастя й витягнув його по боку із усієї сили. Щастя прокинулося й запитує: «Що ти б'єшся?» — «Ще не так приб'ю! Люди добрі землю орють, а ти без просипу спиш!» — «А ти мабуть прагнеш, щоб я на тебе орав? Та не думай!» — «Що ж? Усе будеш під кущем лежати? Адже отак мені вмирати з голоду прийде!» — «Ну, коли прагнеш, щоб я тобі допомогти робив, так ти кинь селянську справу так займися торговлею. Я до вашої роботи зовсім незвичний, а купецькі справи всякі знаю». - «Займися торговлею!.. Так було б на що! Мені є нема чого, а то що у торг пускатися». - «Ну хоч зніми зі своєї баби старий сарафан так продай; на ті гроші купи новий — і той продай! А вуж я стану тобі допомагати: ні на крок ладь не відійду!» — «Добре!»
Зранку говорить бідняк своїй дружині: «Ну, дружина, збирайся, підемо у місто». - «Навіщо?» — «Прагну у міщани приписатися, торгувати зачну». - «З розуму, чи що, з’їхав з глузду? Дітей годувати нема чим, а він у місто норовить!» — «Не твоя справа! Укладай увесь маєток, забирай діточок і підемо». Ось і зібралися. Помолились богу, стали наглухо замикати свою хатинку й послишали, що хтось гірко плаче у хаті. Хазяїн запитує: «Хто там плаче?» — «Це я — Горі!» — « Про що ж ти плачеш?» — «Так як же мені не плакати? Сам ти їдеш, а мене тут залишаєш». - « Ні, миле! Я тебе із собою поберу, а тут не покину. Агов, дружина! - говорить. - Викидай зі скрині свою поклажу». Дружина спорожнила скриню. «Ну-но, Горі, полезай у скриню!» Горі влізло; він його замкнув трьома замками; зарила скриня у землю й говорить: «Пропадай ти, прокляте! Щоб століття з тобою не знатися!»
Приходить бідний із дружиною й з дітьми у місто, найняв собі квартиру й почав торгувати: побрав старий дружини сарафан, поніс на базар і продав за рубль; на ті гроші купив новий сарафан і продав його за два рублі. Та ось таким-те щасливим торгом, що за всяку річ подвійну ціну одержував, розбагатів він у самий короткий час і записався у купці. Почув про те молодший брат, приїжджає до нього у гості й запитує: «Скажи, мабуть, як це ти ухитрився — з жебрака багатієм став?» — «Так просто, — відповідає купець, — я своє Горе у скриню замкнув так у землю зарив». - «У якому місці?» — «У селі, на старому дворі». Молодший брат ледве не плаче від заздрості; поїхав зараз на село, вирила скриня й випустила звідти Горі. «Ступай, — говорить, — до мого брата, розори його до останньої нитки!» — «Немає! - відповідає Горі. - Я краще до тебе пристану, а до нього не піду; ти — добра людина, ти мене на світло випустив! А той лиходій — у землю сховав!» Небагато пройшло часу — розорився заздрий брат і з багатого мужика зробився голим бідняком.