Була-Жила баба стара, така завидюща була! Заздрила сусідці, що та бабусею слила: пологи ухвалювала, її запрошували, сподіваємося напували. А цю бабу ніхто не запрошував. «Господи, хоч би рис мене до своєї породіллі скликав!»
Та полізла ввечері на грубку спати, лежить преспокійно у своїй хатинці. Ось уночі раптом у їй про двері застукало. Вона виходить до дверей: «Хто там?» — «Бабуся, у нас родиха, дитиною жінка мучиться, поїдемо до нас у бабусі». А старушонка радехонька, що її у бабусі запросили, щась собралася, вийшла на улку, закрила двері. «Куди ж, - говорить, - іти?» — «Куди ти підеш! Сідай на мене, я потягну тебе на собі». Ось вона, баба, села, він потяг на собі. Допхав до її воріт і говорить: «Бабуся, на тобі хрест є, тебе важко у хресті та -
Щить, ти зніми його, на ворота повісь». Вона радехонька, що покликали, зіскочила й хрест зняла із себе.
Він її притяг додому; правабоно, лежить у них баба, народити треба. Вона побаушничала, народився парубійко. «Бабуся, ти, - говорить, - поживи у нас».- «Поживу, поживу». Живе, пригощають її — цукерки, пряники, горілки подають. Вона у лазню ходить, дитину миє. Вони їй пухирець дали: «Ось тобі, бабуся; будеш там мити-те його, ока помасти йому». Вона дитині-те мазала й говорить: «Що за мазь? Дай я собі хоч одне око помаджу, якщо осліпну, так хоч одним оком буду бачити».
Помазала й стала бачити чортів. Тоді довідалася, що вона у чортів. Як прийшла, побачила, що не люди, а чорти ходять. Посадили пригощати, а вона вуж бачить: перед нею не булочки, а кінський гній, не цукерки, а заячий кал. Вона й говорить: «Я чо-те не прагну після лазні той-те-їс-те. Чо-Те вчаділа, відвезіть мене додому». Ну, він її повіз додому — уночі через якісь села. До одного села допхав і говорить: «Бабуся, отут ось весілля, ти йди попросися до них ночувати». Ну, вона й пішла, попросилася, її пустили. Погодували, може, її й посадили на грубку.
А весілля така згодна була — ні бійки, ничо, добре гуляють. Та ось баба лежить на грубці, а він, чорт - те, бентежить: « Хлопці, хлопці, бийся». Вони й побилися. А вона на грубці лежить так говорить: «Панотця, не бийтеся, це вас чорт сомущат». А він до неї підійшов: «Бабуся, ти яким оком бачиш?» — «Ось цим». Він побрав — око - від вирвав. Вона тоді його бачити-те не стала, риса.
Ранком устали, її запитують: «Звідки ти?» Вона розповіла. « У - У, так ми у отакій глухомані не знаємо, де ваше село».
Так ця старушонка там і залишилася.
Та казка вся.