Жили-Минулого Лінь да Отеть.
Про Лінь усе знають: хто від інших чув, хто зустрічався, хто знається й дружбу веде. Лінь — вона прилиплива: у ногах плутається, руки зв'язує, а якщо голову обхопить — спати повалить.
Отеть Ліні лінивіше була.
День був легкий, сонечко пригрівало, вітерцем обдувало.
Лежали під яблунею Лінь да Отеть. Яблука спілі, рум'яняться й над самими головами висять.
Лінь і говорить:
- Якби яблуко впало так мені у рота, я б з'їла. Отеть говорить:
- Лінь, як тобі говорити-те не лінь?
Упали яблука Ліні й Отети у рота. Лінь стала зубами рухати тихо, з перепочинком, а з'їла-таки яблуко. Отеть говорить:
- Лінь, як тобі зубами-те рухати не лінь?
Насунулася темна хмара, блискавка вдарила у яблуню. Засмагнула яблуня більшим вогнем. Пекуче стало.
Лінь і говорить:
- Отеть, сшевелимся від вогню; як жар не буде діставати, буде тільки тепло доходити, ми й зупинимося.
Стала Леньчуть ворушити себе, далеконько сшевелилась. Отеть говорить:
- Лінь, як тобі себе ворушити-те не лінь?
Так Отеть голодом так вогнем себе перевела.
Стали люди вчитися, хоч і з лінощами, а вчитися. Стали працювати вміти, хоч і з лінню, а працювати. Менше стали бійку заводити через кожний шматок, шматочок.
А як лінь зживемо — щасливо заживемо.