У баби син був. Ім'я було йому Мокта. «Мама, - говорить, - грошей у нас немає й хліба ні, піду наживати». А піп у цей час ішов наймати працівника. Потрапив назустріч Мокта: «Здраствуй, дружок!» — «Здраствуй, панотець».- «Куди йдеш?» — «Так іду де-небудь роботу шукати».- «А йди до мене у працівники! Як тебе кликати!» — «Мокта».- «Сто рублів тобі у рік дам!»
Ось привів додому працівника: «Ну, матінка, найняв я працівника».- « Як кличуть, панотець, працівника у нас?» — «Мокта», - говорить. «Ну, нехай працює!»
Працівник живе, працює добре. Жив-Пожив, рік пройшов, розрахунки треба вимагати з попа, матері гроші знести. А попові грошей шкода. У попа був ланцюговий кобель: «Укради, Мокта, цього кобеля, двісті рублів дам!»
Мокта приходить додому до матері: «Треба нам корову зарізати, мама!» — «Так що ти, Моктушка!» — « Без цього нам з попа грошей не одержати!»
Мати плаче, а він убив корову. Прийшов уночі до попа на сарай, цю шкіру розклав, випустив кобеля. Кобель запах почув і забрався у шкіру. Мокта шкіру зав'язав та й відніс кобеля додому.
Піп ранком встає: «Матінка, да Мокта у нас кобеля украв!» Прийшов піп до будинку Мокти й кричить: «Мокта, ти будинку?» — «Удома, удома, панотець!» — « Отож що, Мокта, ти укради у мене скриньку із грішми, так я тобі чотириста рублів дам!» — «Украду, панотець!» — відповідає.
Настала ніч. Піп і попадя у стола проти вікна сіли з рушницями. Мокта викопав небіжчика й одяг у чорний одяг. Поставив небіжчика на багаття, а сам за багаття встав. Матінка побачила: «Батька, батька, Мокта йде!»
Так обоє з рушниць — бах! Небіжчик упав, вони до нього кинулися, потягли у ріку, а Мокта тим часом зайшов у будинок. Вони прийшли назад, а скриньки вуж давно й будинку немає. «Ну, матінка, напевно, Мокта гроші украв, і ми утопили його у ріці! Перегоди, матінка, я побіжу подивлюся, немає чи Мокти будинку? Якщо вдома, так гроші віддасть, а якщо немає — виходить, гроші ми потопили».
Приходить: «Бабуся, Мокта будинку?» — «Удома, панотець, будинку!» — «Мокта, гроші украв?» — « Так, украв, панотець!» — «Так принеси гроші, я тобі після віддам шістсот рублів!»
Але Мокта більше до панотця не пішов. Уночі зайшов у дзвіницю, початків дзвонити. А у огорожі була сторожка, маленька хатинка. Сторож звідти виходить: «Хто там дзвонить?» Відповіді немає. Другий раз крикнув, теж не чути. Піднявся на дзвіницю сторож і запитує: «Хто отут дзвонить?» — «А сам господь! Викликаю вашого панотця за гарну службу на небеса». Сторожу й говорить: «Мабуть скажи панотцю, нехай і гроші усе захопить!»
Сторож пішов, а Мокта слідом за ним.
Піп запитує сторожа: «Хто там уночі дзвонив?» — «Так я три рази запитував, а звідти відповідають: «Це господь прийшов за вашим панотцем!»
Сторож пішов, а Мокта за дверима коштує, слухає, що стануть говорити. «Ось, матінка, господь вимагає мене на небеса, адже від добродії не відскіпаєшся, не те що від мужика; і гроші велів усе принести!» — «Панотець, а мене-те чи побере господь?» — «А ось уже не знаю!» — «Залиши мені грошей, не бери всі!» — «Так ось у чайній банці тобі двісті рублів залишу, якщо господь не побере тебе». А Мокта усе слухає за дверима. «Так п'ятдесят рублів ще є у кружку. Ну, матінка, вибачай, добродії не вмовиш!»
Мокта спереду побіг, піднявся на дзвіницю. «Ну, панотець, прийшов?» — «Прийшов», - говорить. «Приніс грошика?» — «Приніс, господи, до копієчки!» — «А брешеш, панотець! Мужика обдуриш, а бога не обдуриш: двісті рублів залишив матінці, іди принеси!»
Сходив знову й прийшов. «Сходив, панотець?» Знову відповідає: «Сходив!» — «Усе приніс?» — « Так, усі!» — говорить. «Так ні, панотець, мужика обдуриш, а бога не обдуриш! Там ще у кружку-те п'ятдесят рублів!» — «Так нехай хоч те матінці!» — «Ну, нехай те матінці залишиться, не треба! Лізь, панотець, у лантух, поїдемо. Я тебе зав'яжу, поїдемо швидко, не вивалися!»
Піп і заліз у лантух. «Ну, панотець, тримайся!»
Спустив із дзвіниці — лантух покотився. А піп і говорить: «Господи, куди я лечу, у пекло або у рай?» — «Якщо добре служив, так у рай, якщо погано — так у пекло!»
Штовхнув Мокта лантух, лантух далі покотився. Піп знову повторює: « За гарну службу — у рай, за погану — у пекло!» Мокта навалив лантух на плечі: «Ну, панотець, тримайся» 7- говорить.
Приніс на попів двір його. Кинув на двір лантух, а сам пішов.
А лантух був солоний, корова із хліва вийшла — давай його лизати й пролизала діру. Вийшов потім теля, і той теж давай лантух гризти. Діра вже стала більша, світло здалося (ніч пройшла), піп і говорить: «Господи, ти, гос
Мабуть, закинув мене на небо з корівкою так із седонушком, ще б матінка, так і жити добре б!»
Пішов у хату, зайшов у сіни. Матінка почува: «Хто такий?» Не розуміє піп нічого — поки по сходах котився, розум у нього відбило! «Матінка! Та тебе господь побрав на небеса? Ну що ж, станемо жити. Та корівка отут, і седонушка!» Попадя йому й говорить: «Дурний ти, піп! Не праг віддати Мокте грошей, пошкодував ста рублів, втратив усі гроші. Адже не летів ти на небеса, а летів із дзвіниці! Удома ти!»
Ну, а піп довго визнати не міг, що він будинку.