У деякому селі жив-був піп, великий мисливець до молодих бабів: як тільки побачить, бувало, у вікні, що повз двір його йде молодка — зараз висуне голову й заірже по-жереб'ячі. На тому ж селі жив один мужик, у якого дружина була оченно гарна собою. Та ходила вона кажний день за водою повз попівський двір; а піп тільки догляне її — зараз висуне у вікно голову й заірже. Ось баба прийшла додому й запитує у мужика: «Чоловік, скажи, мабуть, тому це; іду я за водою повз попова двору, — а піп на всю вулицю ірже жереб'ячий-жереб'ячі-по-жереб'ячі». - «Ех, дурна баба! Це він тебе любити прагне. А ти дивися, як підеш за водою й стане піп іржати по-жереб'ячі: ярмо-го! - ти йому й сама заіржи тонким голосом: иги-гі! Він до тебе зараз вискочить і попроситься ночувати з тобою; ти його й замани; ось ми попа-те й обробимо: нехай не ірже по-жереб'ячі».
Побрала баба цебра й пішла за водою. Піп побачив її з віконця й заіржав на всю вулицю « ярмо-го! ярмо-го!». А баба у відповідь йому заіржала: « иги-гі, иги-гі». Піп вискочив, надяг підрясник, вибіг з хати до баби: «Що, Марьюшка, чи не можна того...» — «Можна, панотець! ось чоловік сбирается у місто на ярманку, тільки коней ніде не добуде». - «Ти давно б сказала! надсилай його до мене — я дам свою пару коней і з візком: нехай собі їде». Відвертала баба додому й говорить чоловікові: так і так, бери у попа коней.
Мужик зараз зібрався й прямо до попа, а піп давно його чекає. «Зробіть милість, панотець, дайте пари коней на ярманку з'їздити». - «Прошу, прошу, світло!» Запріг мужик попових коней у візок, приїхав додому й говорить дружині: «Ну, господарка, я виїду за село, постою трошки, та й назад. Нехай піп приходить до тебе гуляти, а як я відвертаю, так застукаю у ворота, він злякається й стане запитувати: де-би сховатися? Ти й спрягти його у ентот скриня, що з голанской сажею коштує; чуєш?» — «Добре!»
Сіл мужик у візок і поїхав за село. Піп побачив і зараз кинувся до баби: «Здраствуй, Марьюшка!» — «Здраствуй, панотець, тепер нам своя воля — погуляємо! СіДай-но за стіл так випий горілочки». Піп випив чарку й не терпиться йому: поскидал із себе рясу й чоботи... Раптом як застукають у воріт. Піп злякався й запитує: «Хто це, Марьюшка, стукається?» — «Ах, панотець, адже це мій чоловік додому приїхав, видайся щось забув». - «Куди ж мені - те, світло, сховатися?» — «А геть порожня скриня коштує у куті, полезай туди». Піп поліз у скриню й прямо потрапив у сажу; улігся там, ледве дихає; баба зараз закрила його кришкою й замкнула на замок.
Увійшов мужик у хату. Дружина й запитує: «Що відвертав?» — «Так забув захопити скриню із сажею; либонь на ярманке-те куплять. Пособи-но на візок знести». Підняли вони вдвох скриня з попом і потягли з хати. «Тому він такий важкий, — говорить хазяїн, — видайся зовсім порожній, а важкий?» А сам тягне-тягне, так навмисно про стінку або про двері й стукне. Піп катається у скрині й думає: «Ну, потрапив у добрий капкан». Витягли на візок; мужик сіл на скриню, і поїхав на попових конях у місто; виїхав на дорогу, як став батогом помахувати так коней постегивать, помчалися вони щодуху.
Ось їде йому назустріч пан і говорить лакеєві: «Мабуть, зупини цього мужика, так запитай — куди так шпарко жене?» Лакей побіг і кричить: «Агов, мужик, постій, постій!» Мужик зупинився. «Пан велів запитати, що так шпарко женеш?» — «Так чортів ловлю, того шпарко й жену». - «Що ж, мужик, піймав хоч одного?» — «Одного-те піймав, а за іншим гнався, а ось ти перешкодив. Тепер за ним не вженешся». Лакей розповів про те панові; так і так, одного чорта мужик піймав. Пан зараз до мужика: «Покажи, братик, мені риса; я з роду їх не бачив». - «Даси, пан, сто рублів — покаджу». - «Добре», — сказав пан.
Побрав мужик з пана сто рублів, відкрила скриня й показує, а у скрині сидить піп увесь побитий так вимазаний сажею, з розпатланими патлами. «Ах, який страшний, — сказав пан, — як є чорт! Волосся довгі, пика чорна, глазища так і вилупив». Потім мужик замкнув свого чорта й знову поскакав у місто. Приїхав на площу, де була ярманка, і зупинився. «Що, мужик, продаєш?» — запитують його. «Риса», — відповідає він. - «А що просиш?» — «Тисячу рублів» — «А менше як?» — «Нічого менше. Одне слово тисячу рублів». Отут зібралося близько мужика стільки народу, що яблучку впасти ніде. Прийшли двоє багатих купців, проштовхнули абияк до візка. «Мужик, продай чорта!» — «Купите». - «Ну що ціна буде?» — «Тисяча рубльов, та й то за один чорта без скрині, скриня-те мені потрібний: коли ще піймаю чорта, щоб було куди посадити».
Купці зложилися й далечіні йому тисячу. «Извольте одержати!» — говорить мужик; відкрила скриня. Піп як вискочить — так бігти! Прямо у юрбу кинувся, а народ як шарахнеться від нього у різні сторони... Так піп і втік. «Екой чорт! До такого коли попадешся, зовсім пропадеш!» — говорять купці проміж себе. А мужик відвертав додому, відвів до попа коней. «Спасибі, — говорить, — панотець, за візок; славно торгував, тисячу рубликів зашиб!»
Після того баба його пішла за водою повз попова двору, побачила попа, і ну іржати: иги-иги-иги! «Ну, — сказав піп, — чоловік твій славно мене угигикал!» З тих пір перестав піп іржати по-жереб'ячі.