Жив-Був на світі один піп. Жив він дуже багато. Був у нього гарний працівник. Ось одного разу зібрався піп на ріллю землю орати. Поїхали вони на поле, а попадя будинку залишилася.
Занадився до попаді ходити диякон. Як тільки піп із працівником виїдуть на ріллю — диякон отут як отут. А працівник давно примітив, як диякон приходить до попаді, зміркував, у чому справа.
Працівник говорить попові: «Панотець, я додому збігаю, забув катанки з печі скинути».
Ось працівник підходить уводити, увести до ладу будинку, а попадя бачить у віконце, що працівник іде, і говорить дияконові: «Геть працівник наш іде!» Диякон заблагав і говорить: «Ховай мене куди-небудь!» — «Полезай на піч, там катанок багато, за ними й сховаєшся».
Заліз диякон на піч і сидить там. А працівник вбігає у хату й говорить: «Панотець велів катанки з печі скинути, а то згорять». А попадя й говорить: «Так нехай вони полежать там».
А працівник не вгамовує, говорить, що раз панотець велів, то він і скине їх.
Забрався він на піч і давай катанки з печі скидати. Так як захопить диякона за волосся, як кине його з печі на підлогу, тільки стукіт простояв!
Вибіг диякон у двір, за кут сховався.
А працівник зійшов з печі й пішов на ріллю назад.
Вийшов диякон з-за рогу й говорить собі: «Ось чорт його приніс! Дивися, як він мені чоло расшиб».
Вернулися ввечері з ріллі працівник і піп. Працівник нічого не говорить, тільки на попадю скоса поглядає.
Повечеряли вони й лягли спати.
Ранком знову працівник з попом поїхали на ріллю. Працівник і говорить попові: «Панотець, я додому повернуся, шило забув, а то що-небудь порве — полагодити треба, а шила ні».
Працівник повернувся додому, а попадя знову з дияконом. Попадя й говорить: «Ось знову чорти несуть працівника. Полезай, диякон, у мішок, щоб він тебе не бачив!»
Забрався диякон у мішок і сидить там. Входить працівник і говорить: «Панотець велів шило побрати».
Знайшов працівник шило, раптом бачить — мішок коштує, догадався він, у чому справа, і давай шилом мішок колоти. Увесь мішок истикал і пішов назад на ріллю.
Витяглася попадя диякона з мішка, а він ні живий ні мертвий там. Опам'ятався диякон і пішов собі.
Приїхали піп і працівник з ріллі, селі вечеряти, а попадя усе на працівника поглядає.
Ранком знову піп і працівник поїхали на ріллю. Працівник і говорить: «Я, панотець, додому збігаю. Просто так. Треба мені». А попадя знову побачила його у вікно й говорить дияконові: «Геть працівник знову йде! Біжи у двір, там короб із сажею коштує, туди й ховайся».
Вибіг диякон у двір, знайшов короб із сажею й заліз у нього. А працівник і говорить попаді: «Панотець велів сажу продати, вона нині дорога».
Запріг він кінь, занурив короб із сажею на віз і поїхав на базар. На базарі народ його запитує: «Чого продаєш?» — «Я продаю чорта!» — «А нам не треба риса, ти тільки нам його покажи!» — говорить народ. «Платите мені сто рублів, тоді й покаджу!»
Ось народ і давай працівникові гроші подавати.
Зібрав працівник багато грошей і випустив «чорта« із сажі.
А диякон виліз із сажі, увесь чорний, борода у нього довга, глазенки блищать. Побачив він, що народу багато, так як припустить бігти, а народ за ним і кричить: «Тримаєте чорта!» А диякон так сабоно біг, що ніхто й наздогнати його не міг. А працівник сидить на коробі із сажею, сміється й говорить: «Що, бачили риса?»
Поїхав працівник додому, а піп раніше його додому повернувся, бачить — працівника немає. Запитує у попаді: «А де працівник?» — «Так адже ти, панотець, велів йому саджу на базарі продати, адже вона нонче дорога. Ось він і повіз її на базар».- «Так нічого я не велів йому продавати, і який дурень саджу купувати буде?»
Вернувся працівник з базару, зустрічає його піп і запитує: «Куди це ти їздив?» — «На базар їздив, риса продавав, продав та й дорого за нього побрав. Дивися, скільки грошей за нього дали!»
Догадався піп, у чому отут справа, усі гроші працівникові віддав та ще й своїх додав, подякував йому.
Проробив працівник у попа до осені, а потім додому поїхав, багатий і щасливий.