У якімсь місті жив-був купець, у нього було три сини: перший — Федір, іншої — Васабо, а третій — Іван-дурень. Жив той купець багато, на своїх кораблях ходив у чужі землі й торгував усякими товарами. У деякий час навантажив він два кораблі дорогими товарами й відправив їх за море із двома старшими синами. А менший син Іван зазавжди ходив по шинках, по трактирах, і тому батько нічого не довіряв йому по торгівлі; ось як довідався він, що його брати за море послані, негайно з'явився до батька й став у нього проситися у інші землі — себе показати, людей подивитися так своїм розумом бариші зашибить. Купець довго не погоджувався: « Ти-Де усе проп'єш і голови додому не привезеш!» — так, бачачи невідступне його прохання, дав йому корабель із найдешевшим вантажем: з колодами, тесом і дошками.
Зібрався Іван у шлях-дорогу, відвалив від берега й скоро нагнав своїх братів; пливуть вони разом по синьому морю день, інший і третій, а на четвертий піднялися сабоні вітри й закинули Іванов корабель у далеке місце, до одному невідомому острову. «Ну, хлопці, — закричав Іван корабельним працівникам, — приворачивайте до берега». Пристали до берега, він виліз на острів, наказав себе чекати, а сам пішов по стежці; ішов-ішов і добрався до превеликої гори, дивиться — у тій горі ні пісок, ні камінь, а чиста російська сіль. Повернувся назад до берега, наказав працівникам усі колоди й дошки у воду залишати, а корабель навантажити сіллю. Як скоро це зроблено було, відвалив Іван від острова й поплив далі.
Чи Довго, чи коротко, чи близько, далеко чи — приплив корабель до великого багатого міста, зупинився у пристані і якір кинув. Іван купецький син зійшов у місто й відправився до тамтешнього царя бити чолом, щоб дозволив йому торгувати за вільною ціною; а для показу поніс вузлик свого товару — росіянці солі. Негайно доклали про його прихід государеві; цар його покликав і запитує: «Говори, у чому справа — який нестаток?» — «Так і отак, ваша величність! Дозволь мені торгувати у твоєму місті за вільною ціною». - «А яким товаром торги ведеш?» — «Росіянці зіллю, ваша величність!» А цар про сіль і не слихивал: у всьому його царстві без солі їли. Здивувався він, що такий за новий, небувалий товар? «А ну, — говорить, — покажь!» Іван купецький син розгорнув хустку; цар глянув і подумав про себе: «Так це просто білий пісок!» Та говорить Івану з усмешкою: «Ну, брат, цього добра у нас і без грошей дають!»
Вийшов Іван із царських палат досить сумний, і заманулося йому: «Дай піду у царську кухню так подивлюся, як там кухарі страви готовлять — яку вони сіль кладуть?» Прийшов на кухню, попросився відпочити маленько, сіл на стілець і придивляється. Кухарі раз у раз взад-вперед бігають: хто варить, хто жарить, хто ллє, а хто на чумичке вший б'є. Бачить Іван купецький син, що кухарі й не думають солити страви; улучив хвилинку, як вони усе з кухні повибрались, побрав та й усипав солі, скільки потрібне, у усі естви й приправи. Настав час обід подавати; принесли першу страву. Цар покуштував, і воно йому так смачно показалося, як ніколи раніше; подали інша страву — це ще більше сподобалося.
Призвав цар кухарів і говорить їм: «Скільки років я царюю, а ніколи так смачно ви не готовили. Як ви це зробили?» Відповідають кухарі: «Ваша величність! Ми готовили по-старому, нічого нового не додавали; а сидить на кухні той купець, що приходив вільного торгу просити: вуж не чи він підклав чого?» — «Покликати його сюди!» Привели Івана купецького сина до царя на допит; він упав на коліна й став просити прощення: «Винуватий, цар-государ! Я русскою зіллю всі естви й приправи присмачив; так-де у нашій стороні водиться». - «А почім сіль продаєш?» Іван зміркував, що справа на лад іде, і відповідав: «Так не дуже дорого: за два заходи солі — захід срібла так захід золота». Цар погодився на цю ціну й купив у нього весь товар.
Іван насипав повний корабель сріблом так золотом і став чекати попутного вітру; а у того царя була дочка — прекрасна царівна, захотілося їй подивитися на російський корабель, і проситься вона у свого батька на корабельну пристань. Цар відпустив її. Ось вона побрала із собою нянюшек, мамушек і червоних дівчат і поїхала російський корабель дивитися. Іван купецький син став їй показувати, як і що називається: де вітрила, де снасті, де ніс, де корму, і завів її у каюту; а працівникам наказав — жваво якоря відітнути, вітрила підняти й у море виходити. Та як було їм велика пошесть, то вони скоро втекли від того міста на далеке расстоянье. Царівна вийшла на пулубу, глянула — колом море, і заплакала. Іван купецький син почав її утішати, умовляти, від сліз зупиняти; і як він собою красень був, то царівна скоро посміхнулася й перестала засмучуватися.
Чи Довго, чи коротко плив Іван із царевною по морю; наганяють його старші брати, довідалися про його молодецтво й щастя й міцне позаздрили; прийшли до нього на корабель, схопили його за руки й кинули у море; а після кинули проміж себе жереб і поділилися так: великий брат побрав царівну, а середний — корабель зі сріблом і золотом. Та трапся у той час, як скинули Івана з корабля, плавало поблизу одне з тих колод, які він сам же залишав у море. Іван ухопився за те колода й довга носився з ним по морських глибинах; нарешті прибило його до невідомого острова.
Вийшов він на землю й пішов по берегу — попадається йому назустріч велетень із величезними вусами, на вусах вачеги висять — після дощу сушить. «Що тобі тут потрібне?» — запитує велетень. Іван розповів йому усе, що случилося. «Прагнеш, я тебе додому віднесу; завтра твій старший брат на царівні одружиться; сіДай-но до мене на спину». Побрав його, посадив на спину й побіг через море; отут у Івана з голови шапка впала. «Ах, — говорить, — адже я шапку сронил!» — «Ну, брат, далеко твоя шапка — верст із п'ятсот назади залишилася», — відповідав велетень; приніс його на батьківщину, спустив додолу й говорить: «Дивися ж, нікому не похваляйся, що ти на мені верхи їздив; а похвалишся — роздавлю тебе!» Іван купецький син обіцяв не похвалятися, подякував велетневі й пішов додому.
Приходить, а вуж там усе за весільним столом сидять, збираються у церкву їхати. Як побачила його прекрасна царівна, негайно вискочила через стіл, кинулася на шию. «Ось, — говорить, — мій наречений, а не той, що за столом сидить!» — «Що таке?» — запитує батько; Іван йому розповів про всі, як він зіллю торгував, як царівну відвіз і як старші брати його у море зіпхнули. Батько розсердився на більших синів, зігнав їх знадвору геть, а Івана обвінчав на царівні. Почався у них веселий бенкет; на бенкеті гості підпили й сталі хвастатися; хто силою, хто багатством, хто молодий дружиною. А Іван сидів-сидів так сп'яну й сам похвастався: «Це що за похвальби! Ось я так можу похвалитися: на велетні через усе море верхи проїхав!» Тільки вимовив — у ту ж хвилину є у воріт велетень: «А, Іван купецький син, я тобі наказував не похвалятися мною, а ти що зробив?» — « Вибач мене! - молить Іван купецький син. - Те не я похвалявся, то хміль похвалявся». - «А ну, покажи: який-такий хміль?»
Іван наказав привезть сорокову бочку вина так сорокову бочку пива; велетень випив і вино й пиво, сп'янів і пішов усе, що не попалося під руку, ламати й трощити; багато доброго накоїв: сади поваляв, хороми розметав! Після й сам звалився й спав без просипу троє доби; а як пробудився, стали йому показувати, скільки він лих наробив; велетень страх як здивувався й говорить: «Ну, Іван купецький син, довідався я, який хміль; похваляйся ж ти мною відтепер і до століттю».