Жив купець. У нього був син. Кликали його Ванюшкой, Він був такий розумний — никуди не ходив: ні по бенкетах, ні по бесідах, никуди, никуди. Купець і говорить дружині: «Щось у нас синок нікуди не ходить? Треба женити його, а він нікуди не ходить, нікого не знає». А мати говорить: «Посилай його», - говорить. Купець і говорить синові: «Що ти, Ванюшка, нікуди не ходиш?» — «Куди я, тятенька, піду, раз я нікого не знаю?» — «Ти б хоч до дівчат на бесіду сходив».- «Ось можна сходити», - говорить син.
Ось батько дав йому три рублі грошей. «Мабуть, - говорить, - купи гостинців і піди на бесіду до дівчат і попотчуй!» Ну ось, він побрав три рублі, син, і пішов. Побрав пішов, зійшов у магазин, побрав собі гостинців. Ну і йде по місту й думає: «Куди я піду, раз я нікого не знаю? На панську бесіду непристойно мені, на купецьку теж. Піду, - говорить, — де міщанки сидять: там попроще!»
Ось прийшов на міщанську бесіду. Дівок бесіда більша сидить. Раз прийшов кавалер отакий гарний — дівки усе обрадувалися: не бував такий на бесіді ніколи! Одна дівка жвава, Таня кличуть: « Будь ласка, - говорить, - подаруйте! Ось місце отут!» Він і сіл до Танюшке. Ну ось і посидів маленько й віддав гостинці ці Танюшке. «Ось, - говорить, — Танюшка, пригощай подруг!» Вона побрала гостинці. Попотчевала подруг. По разу обпесла, а решта собі.
Ось посидів трошки, пішов додому Ванюшка. Та решту грошей віддав цієї Танюшке. «Ось, — говорить, - тобі, Танюшка, решта грошей. Мені, - говорить, - не треба: у нас у тятеньки грошей багато».
Приходить син додому. Батько запитує: «Ну що, Ванюшка, сподобалося на бесіді?» — «Так нічого, - гово рит, - добре! Сподобалося!» — «Ну, на інший вечорок ще, - говорить, - сходь!» — батьк-те. «Мені, - говорить, - тятенька, цих грошей мало! Дай, - говорить, - п'ять рублів!»
Батько йому дав п'ять рублів, Ванюшка знову пішов на бесіду. Зійшов у магазин, побрав гостинців, скільки йому потрібно. Пішов на бесіду знову. Знову сідає до цієї Танюшке. Потім уже просить: «Дай, тятенька, десять рублів!» Знову також зійшов, гостинців побрав, та й знову до Танюшке. Та останні гроші віддав. Посидів, а вона його й проводжати пішла. Проводила, докуда потрібно.
Ну, він і став ходити щовечора. Та грошей просив усі подвійно, усі подвійно. Та до двадцяти рублів дійшов, і до тридцяти рублів дійшов. Потім батько й говорить уже матері: «Ну, мати, у добру годину ми послали сина по бесідах ходити! Тепер він нас розорить!» Мати говорить: «Сам послав по бесідах ходити!» — «Не чи краще його женити?» — «Так Це ж, жени!» Батько сам йому говорить: «Ванюшка! Не чи бажаєш ти одружитися?» — «Ну, - говорить, - тятенька, що ж — і жаните!» — «Кого, - говорить, - накажеш сватати-те?» — «Ось сватайте, - говорить, - Танюшку. Дівка-Те гарна!» — «Немає! Нам твоя Танька не треба! Не те що у будинок, а будинку не треба!» А син говорить: «Ну, мені більше ніяка не треба!» — « чи Поберемо ми подзаборную? Ми за тебе знайдемо наречених розумних, розумних, благочестливих, від гарного батька й матері, з більшим маєтокм, з більшим приданим».- «Ну, як прагнете! Кого поберете, з тим і жити буду!»
Ось вони й поїхали сватати й висватали наречену у місті розумну, розумну, благочестливую, гарного батька-матері, з більшим маєтокм, з більшим приданим. Ну, ось і женили Ванюшку. Потім весілля було гарне, найбагатша. Після вінця вони бенкетували, танцювали, скільки їм хотілося. Після них уклали, молодих, спати. Самі вляглися. Усе затихло скрізь. Ніхто не став уже ходити. Він і говорить: «Ну, залишайся, дружина! Я піду до Танюшке». А вона у відповідь: «Ну, ступай з богом!» Сходив, прийшов вчасно: ще усе сплять. Ранком встають. Прийшли молодих будити. Бачать — двоє. Потім, на інший день, поїхали до ейной рідні, до батька-матері на отводини. Там теж бенкетували, гуляли. Їм стали там ліжко готувати на третьому поверсі. Він і говорить: «Я там не ляжу! Готуйте ліжко у нижньому поверсі й ближче до дверей». Ну, що ж, так і приготували. Як уклалися усе спати, як затихло всі й замовкло, він і говорить дружині: «Залишайся, дружина, а я піду до Танюшке!»
Так щоночі всі й ходить і ходить. А до дружини й перстом не дотронет. З будинку усе тягне й тягне. Батьки помітили це й запитують «Скажи, Машенька, не ходить куди Ванюшка від тебе?» — « Ні, — говорить, - нікуди не ходить Ванюшка від мене! Постійно усе із мною» Вона не каже. Батько й говорить матері: «Ось,, мати, потрібно його послати за кордон! Може, він і відстане ( від Таньки-Те)».- «Пішли його!» - говорить мати. Він говорить: «Ванюшка! Не чи з'їздиш ти поторгувати за кордон? Я тобі навантажу товару корабель».- «Що ж! Я, тятенька, поїду!»
Ось йому батько навантажив товару корабель і отпущает його: «Ось ти свої товари продаси, закордонних накупиш і знову привези додому!» Ось направили корабель. Він і говорить батькові: «Який тобі, тятенька, подарунок привезти через границю?» — «Привези, - говорить, — шапку у п'ятдесят рублів!» — «А тобі чого привезти, маменька?» — «Привези у сто рублів шаль!» — «Добре, маменька, привезу!» А потім обернувся до дружини: «Тобі чого потрібно?» — «Мені нічого не потрібно: свого всього багато. Привези, - говорить, - розуму!» — «Добре, привезу! Сходжу тепер до Танюшке!» Прийшов та й запитує: «Який подарунок привезти, Танюшка? Я їду за кордон торгувати». Вона говорить: «Привези мені у п'ятсот рублів салоп!» — «Добре, - говорить, - привезу! Тільки мені не можна передати подарунок. Приходь на пристань такого-те числа!»
Ось і поїхав за кордон. Привалив на пристань корабель. Ось і пішла у нього торгівля. Така торгівля пішла, що й не виряджається! Що запитає — яку ціну, ту й дають. Усі товари розпродав по самої, по найдорожчій ціні. Потім знову набрав товарів — закордонних — по найдешевшій ціні. Ну, потім залишається йому подарунки купити. Зійшов у магазин. Купив батькові шапку у п'ятдесят рублів, купив матері шаль у сто рублів, купив Танюшке салоп у п'ятсот рублів; залишається ще тільки дружині розуму купити. Ось і ходить по місту й думає: «Де розуму купити. А без розуму додому їхати не смію!»
Прийшов він у один магазин і запитує: «Що, - говорить, - добродії, чи немає продажного розуму? Дружина веліла розуму купити, а з'їхати без розуму не смію».- «Ох, ти, - говорить, — дурень! Їдеш без розуму торгувати! Є у нас розуми, так про себе. А продажних немає!» Закрив свої очі так з більшим соромом з магазину вийшов. Іде по місту — голівонька повішена. Ну ось, ай попадає йому п'яничка зустріну рвана: «Що ти так, голубчик, задумався? Голівонька повішена?» — «Піди, - говорить, - що тобі за справу!» Ну, виходить, і розійшлися. Потім я одумався: « Стій!- говорить.- Отакі, може, і краще знають, де розуму купити! Їй, - говорить, - друг! Відвертай - До!» Той зараз повернувся. «Ось що, - говорить, - голубчик! Не чи знаєш, де розуми продають? Дружина карала розуму купити, а без розуму приїхати не смію».- «Ой, - говорить, - підемо із мною! Розуму скільки бажаєш знайду!»
Ось і привів його у трактир і посадив його на стілець. «Ось, - говорить, - перегоди ось отут! Я зараз тобі розуму привезу, тільки розум доріг — сімсот рублів!» — «Сімсот так сімсот! А без розуму приїхати не смію». Довго він ходив, а Ванюшка чекає. Нарешті п'яничка є й несе вузлик під пахвою. У рогожці вузлик, укутаний мотузками приміцно. Ось приносить. Подає й говорить: «Грошика подаруйте, сімсот рублів!» Той і відрахував сімсот рублів. Дав цей вузлик і говорить: «Не дивися до будинку вузлик, а то піде у тебе розум!»
Він побрав вузлик і пішов на корабель. Зійшов у казенку, закрив вікна й дверей і поклав вузлик у куточок. Та стали відправлятися у шлях. Ось чи мало, чи багато місця проїхали, його й мучить: « За що я сімсот рублів відвалив? Чого я додому привезу? Піду подивлюся!» — говорить. Ну, зійшов у казенку, зачинив приміцно вікна й дверей і почав вузлик розплутувати. Ось плутав, плутав, розплутав вузлик. А там чотири речі лежать: худі брючишки, рвані-прервані, так пинжачонка дрантя, так шапчошка рвана, худа, так чоботи-обориши, без голонищ, одні коти. «Ну, - говорить (ляснув сам по собі), - за що я сімсот рублів відвалив? За отаке дрантя? Піду кину у море!» Побрав і поніс. Тільки праг було кинути, так одумався: « Ні, - говорить, - не кину. Звезу, - говорить, - додому!» Повернувся так кинув знову у кут. Та поїхав далі.
Ну, потім і приїхав додому. Привалив до пристані корабель. Зійшов у казенку. Йому б приїхати назавтра, а він приїхав на добу раніше. Ось одягся у це ризье, взувся, злиденним сдобился. «Піду, - говорить, - до батька: вони мене не довідаються. Послухаю, що вони про мене тепер говорять».
Приходить до батька. Помолився у порожка й просить милостиньку Христа рада. Батько виходить і тридцять копійок виносить. «Приими, - говорить, - старчиха, милостиньку!
Помолися за мого сина Ванюшку!» Та мати приходить, півкарбованця дає та й говорить: «Помолися за нашого сина Ванюшку!» Дружина виходить, рубль несе. «Ось, — говорить, - прийми, старчиха, милостиньку! Помолися за мого милого чоловіка Ванюшку, щоб дав йому господь розуму так розуму!»
Ось вийшов геть. «Слава богу, - говорить, - про мене етта добре говорять! А піду тепер до Танюшке!» Ось до Танюшке прийшов. У Танюшки вогонь. Двері не замкнені. Прийшов у її хатину. У їй стіл розкритий, як буфет. На столі всі різні закуски, випивки, чарки. Усе на столі. Та сидить у їй за столом такий рижик, так просто жах! Ось охоплюються, цілуються. Обое п'яні. Вона говорить: «Ось, милої друг, я, поки жива, від тебе не відстану!» Ляснула про стіл кулаком. «Та від Ваньки теж не відстану, поки його по миру не спущу!» — «Милостиньки Христа заради!» Вона не підійшла, прямо кидком кинула три копійки: «Убирайся до чорта!» Він вийшов геть та й перехрестився: «Слава тобі, - говорить, — господи! Не шкода мені сімсот рублів: тепер я розуму купив!»
Прийшов на корабель. Одягся, сдобился, чекає світла. Як світле стало, вона раптом і їде на трійці. Дама у капелюшку, отака виряджена! Виходить із візка Танюшка. Він виходить на платформу. Вона зустрічається з ним. Здоровкаются. Ну, там: «Здраствуй, Танюшка! Усі чи поздорову? чи Всі благополучно? Як там ти поживаєш?» Вона-Те йому й заплакала: «Про мене-те ти й не запитуй! Я про той переплакалася, перетосковалася, не пила й не їла! чи Привіз ти мені подарунок?» — «Привіз, привіз, Танюшка! Підемо у казенку!» Як увійшли у казенку, так він її схопив Танюшку, почав її всю м'яти так топтати. Усю її зім'яв. Волосся — усе до єдиної волосинки — висмикнув. Усю роздер — усю у кров. Як м'ясо шматок, викинув. Извощики її не беруть. « У нас, - говорять, - дама їхала! А це що? М'яса шматок!» Стягнули, кинули у візок, повезли.
Ну, він додому й прийшов, - до батька й до матері. Усі його зустріли — батько й мати, обрадувалися, здоровкаются з ним. Привітався з батьком, і з матір'ю, і із дружиною. Там приогляделся й став подарочки дарувати. Віддає батькові шапку у п'ятдесят рублів: «Ось тобі, тятенька, шапка у п'ятдесят рублів! чи Гарна?» — «Гарна, - говорить, - Ванюшка!» Потім матері шаль у сто рублів: «Ось тобі, матінка, шаль у сто рублів! чи Гарна?» — «Гарна, Ванюш ка!» Салоп подає дружині у п'ятсот рублів: «Ось тобі, мила моя дружина, у п'ятсот рублів салоп!» Вона обрадувалася, та й говорить: «Слава тобі, господи! Видне, дав йому ти, господи, розуму-розуму!»
Повно з тих пір до Танюшке ногою ходити. Посейчас не бував.