У одному селі жили два брати. Один багатий, інший бідний. У бідного брата хлопців шпарко багато, а у багатого як є — але він багатий! Бідний брат бився, бився, ну зовсім з голоду пропадає. Одного разу й говорить своїй дружині: «Ти, дружина, залишайся, одна томися, а я свої очі сховаю!» Утік, щоб горя свого не бачити. Ішов, ішов і пристав. Дивиться — коштує накляпая листвень. Сіл під неї, відпочиває. Раптом бачить — якийсь дідок стаю вовків жене. Він злякався, заліз на листвень і сидить.
А дідок підігнав зграю до цієї листвени й давай їхнім хлібом годувати. Нагодував, а краюшка-те залишилася. Він подає її біднякові й говорить: «На, мужик, те, стало бути, твоя краюшечка». Та погнав зграю далі.
Зліз чоловік з дерева, їв, їв, а краюшка усе ціла. Він думає: « Я-Те ситий, а хлопці будинку голодний сидять». Скоріше припустив додому й усіх тієї краюшкой нагодував, а вона усе не убула. Стала вся сім'я його поправлятися з тієї краюшечки.
Побачив це багатий брат і раздумался: «Що це бідний-те так поправився, почто краще мене живе? Побіжу запитаю його».
Прийшов до бідного брата. Той його за стіл посадив, сподіваємося пригощає. Багатий його й запитує: «Скажи, брат, чому ти так поправився? Ти адже гірше мене жив!» Бєдний усі як їсти й розповів йому: «Я бився, бився, а потім і говорю дружині: залишайся, мол, одна, а я свої очі сховаю. Та ось побіг. А ти знаєш, листвень-те накляпая, там на рос-станье?» — «Знаю».- «Ось я під неї й сів. Тільки сіл, чую — шум, гамір! Дивлюся — дідок з вовками. Став під лиственью й давай їхнім хлібом годувати. А потім мені й говорить: «Це як же, мужик, я давав усім по рівній частині, а у мене залишилося? Це, вірно, твоя». Наївся я та й подумав про дітей, усіх нагодував. Ось із цієї пори я й став поправлятися».
Багатий думає: « А-А! Так я завтра теж побіжу».
Ранком говорить дружині: «Залишайся як знаєш, а я побіжу куди ока дивляться».
Прибігає до тієї листвени. Скоро й дідок з вовками здався. Той заліз на дерево, як учив бідний брат. А дідок став під лиственью й давай вовків м'ясом годувати. Тому, тому — усім дав, а одному не вистачило. Він задер голову й говорить вовкові: « Евон-Те твій шматок м'яса!» Вовк і кинувся на нього. Звалив з листвени, терзав, терзав його, той ледве додому прибіг. Сидить будинку, нікуди не вилазить. Неясний якийсь став і говорить своєму синові: «Син, звози мене у церкву».- « Як?» — «Заколоти у бочку та й звози!»
Син так і зробив. Тільки виїхали за село, дивляться — лежить дитина на дорозі й плаче. «Тато, дитина лежить і плаче. Що з ним робити?» — «Давай його сюди у бочку».
Він йому дав дитину. До церкви доїхали, син бочку-те роздрукував, а там від батька тільки шматки — ось тобі й на!
А звідти вовк вискочив.