Пошехонські мужики задумали церкву будувати. Розв'язали у Москву-Матінку сходити й подивитися, як там церкви побудовані. Прийшли й побачили собор Івана Великого. Шпарко він їм сподобався. Ходять навколо й діву даються.
Городянин один помітив, що чогось мужички на церкву вп'ялися. Підійшов і запитує: «Що за люди?» Один з мужиків і говорить: « ПРО, буде лешой, церква не чи продається?» Городянин швидко зміркував, у чому справа (допитливий був). «Продається», - відповідає. «А як, приміром, коштувати буде».- «Дві тисячі рубльов». Почухали мужики потилиці, так церква вуж боляче гарна. А той ще задаток у тисячу рубльов вимагає. Зговорилися вони із гріхом навпіл, а потім давай думати й ворожити, як церква-те відвезти. Городянин радить канатів дістати так пара двадцять коней і день призначає, у який вони повинні приїхати, а то договір пропаде.
Ось підійшов призначений день. Приїжджають знову мужики й женуть коней із собою й канати волокут. Городянин і командує: «Обводите канатами церква, прив'язуйте до коней і тягнете. Тільки угода: нізащо не оглядатися. Якщо оглянетеся — церкву залишиться, не продам». Оповили вони її канатом, прив'язали до коней і сіли. А городянин говорить: «Ну, з богом». А сам обрубав канати. Рвонули коні й понеслися щосили. А мужики їдуть і радіють: « ПРО, буде лешой, як на прості їдемо! Знати, сам господь бог підсобляє».
Їдуть вони, їдуть, а одному мужикові не терпиться — полювання подивитися, як це сама церква їде. Закурив він цигарку, викурив, а щоб недокурок кинути, побрав нагнувся й подивився назад. Подивився й обімлів: за ними одні мотузочки тягнуться. А сказати боїться — мужики приб'ють. Їдуть далі. Йому не сидиться, а мужики не знають, якими словами бдга дякувати. Радіють і не нарадуються, коней підстьобують, а ті усе шибче біжать. Не винесло серце у мужика того й говорить: «Околпачил нас міський шахрай, ніякої церкви ні, одні ганчірочки». Оглянулися мужики — і насправді ничо немає! Рассерчали на того, що сказав, і до смерті прибили, а самі у село без церкви вернулися.
Ось і розповідь увесь.