Жив на світі цар; ім'я його було Олександр Македонський. Це було за старих часів, давно-давно, так що ні діди, ні прадіди, ні прапрадіди, ні пращури наші не запам'ятають. Цар цей був з богатирів богатир. Ніякий силач у світлі не міг перемогти його. Він любив воювати, і військо у нього було всі начисто богатирі. На кого не піде войною цар Олександр Македонський — усе переможе. Та скорив він під свою владу всі царства земні. Та зайшов він на край світла й знайшов такі народи, що сам, як не був хоробрий, вжахнувся їх: люті пущі лютих звірів і їдять живих людей; у іншого з них одне око — і той у чолі, а у іншого три очі; у іншого одна тільки нога, а у іншого три, і бігають вони так швидко, як летить із лука стріла. Ім'я цих народів було: Гоги й Магоги.
Однак ж цар Олександр Македонський від цих дивиих народів не злякався; почав він з ними воювати. чи Довго, чи коротко він з ними вів війну — це невідомо; тільки дивии народи злякалися й пустилися від нього бігти. Він за ними, гнати-гнати, і загнав їх у такі нетрі, прірви й гори, що ні у казці сказати, ні пером написати. Там-Те вони й зникли від царя Олександра Македонського. Що ж зробив з ними цар Олександр? Він звів над ними одну гору із другою зводом, і поставив на зводі труби, і пішов назад у свою землю. Подмуть вітри у труби, і підніметься страшне виття; вони, сидячи там, кричать: « ПРО, видне ще живий Олександр Македонський!» Ці Гоги й Магоги дотепер ще живі й тріпотять Олександра, а вийдуть оттудова перед самою кончиною світла.