Жили-Минулого на одному дворі козел так баран; жили проміж себе дружно: сіно жмут — і той навпіл, а коли вила у бік — так одному котові Васькові. Він такий злодій і розбійник, щогодини на промислі, і де погано лежить — отут у нього й черево болить.
Ось одного разу лежать собі козел так баран і розмовляють проміж себе; де не узявся котишко-мурлишко, сірий лобишко, іде так таке жалісно плаче! Козел так баран і запитують: « Кіт-Коток, сіренький лобок! Про що ти, ходячи, плачеш, на трьох ногах скакаєш?» — « Як мені не плакати? Била мене стара баба, била-била, вуха видирала, ноги поламала та ще зашморг припасала».-«А за яку провину така тобі погибель?» — «Ех, за те погибель була, що себе не пізнавав так сметанку злизав». Та знову заплакав кот-мурлико. « Кіт-Коток, сірий лобок! Про що ж ти ще плачеш?» — « Як не плакати? Баба мене била так присуджувала: до мене прийде зять, де буде сметану побрати? За неволю прийде колоти козла так барана!»
Заревіли козел так баран: «Ах ти, сірий кіт, безглузде чоло! За що ти нас-те загубив? Ось ми тебе заколемо!» Отут мурлико провину свою приносив і вибачення просив. Вони вибачили його й сталі втрьох думу думати: як бути й що робити? «А що, середний брат баранко, - запитав мурлико, - міцний чи у тебе чоло? Спробуй-но про ворота»... Баран з ходу стукнувся об ворота чолом: похитнулися ворота, так не відчинилися. Піднявся старший брат — мрасище-козлище, розбігся, ударився — і ворота відчинилися.
Пил стовпом піднімається, трава до землі прихиляється, біжать козел так баран, а за ними скакає на трьох ногах кіт, сіре чоло. Уедал він і возмолился названим братам: «Ні те старший брат, ні те середній брат! Не залишіть меншого братишку на съеденье звірам». Побрав козла, посадив його на себе, і понеслися вони знову по горах, по долах, по сипучих пісках. Довго бігли, день і ніч, поки у ногах сили. вистачило.
Ось прийшло круте крутище, станово-становище; під тем крутищем скошене поле, на тому полі стогу, що міста, коштують. Зупинилися козла, баран і кіт відпочивати; а ніч була осіння, холодна. «Де вогню добути?» — думають козел так баран, а мурлишко вже добув бересту, обернув козлові рога й велів йому з баранком стукнутися чолами. Стукнулися козел з бараном, так таке міцно, що іскри з очей посипалися: берестечко так і заридало. «Добре, - мовив сірий кіт, - тепер обігріємося», - так за словом і затопив стіг сіна.
Не встигнули вони шляхом обігрітися, глядь — дарує незваний гість: мужик-серячок Михайло Іванович. «Пустите, - говорить, - обігрітися так відпочити: щось не можеться». - «Добро дарувати, мужик-серячок мураха-ничек! Звідки, брат, ідеш?» — «Ходив на пасіку так побився з мужиками, того й хворість прикинулася; іду до лисиці лікуватися». Стали вчотирьох темну ніч ділити: ведмідь під стогом, мурлико на стозі, а козел з бараном у теплини. Ідуть сім вовків сірих, восьмий білий, і прямо до стогу. « Фу-Фу, - говорить білий вовк, - неросійським духом пахне! Який такий народ тут? Давайте силу катувати!»
Мекнули козел і баран зі страстей, а мурлишко таке мовлення повів: «Ахти, білий вовк, над вовками князь! Не сердь нашого старшого; він, помилуй бог, сердитий!- як розходиться, нікому не минути лиха. Аль не бачите у нього бороди: у ній-те й сила, бородою він звірів побиває, а рогами тільки шкіру симает. Краще із честю підійдіть так попросите: прагнемо, мов, пограти із твоїм меншим братишком, що під стогом-те лежить». Вовки на тому козлові кланялися, обступили Ведмедика й стали його задирати. Ось він кріпився-кріпився, так як вистачить на кожну лапу по вовкові; запекли вони лазаря, вибралися абияк так, піджавши хвости, - подавай бог ноги!
А козел так баран тем годинкою підхопили мурлику й побігли у ліс і знову наткнулися на сірих вовків. Кіт видрав на саму верхівку їли, а козел з бараном схопилися передніми ногами за ялиновий сук і зависли. Вовки коштують під ялиною, зуби ощирили й виють, дивлячись на козла й барана. Бачить кіт, сіре чоло, що справа погана, став кидати у вовків ялинові шишки так присуджувати: «Раз вовк! Два вовк! Три вовк! Усього-Те по вовкові на брата. Я, мурлишко, давеча двох вовків з'їв, і з кісточками, так ще ситехонек; а ти, великий брат, за ведмедями ходив, так не изловил, бери собі й мою частку!» Тільки сказав він ці мовлення, як козел зірвався й упав прямо рогами на вовка. А мурлико знай своє кричить: «Тримай його, лови його!» Отут на вовків такий страх знайшов, що із усіх ніг припустили бігти без оглядки! Так і пішли.