Раніше люди їли сиру їжу: плоди, городин, - словом, те, що давала їм земля. У людей не було вогню, щоб варити їжу. Та вони не вміли готовити ні таро, ні ямі, ні коріння ти.
Одного разу Мауи запитав свою матір Тарангу:
- А де можна роздобути вогонь?
- Вогонь є у курей, - відповіла Таранга. - Тільки знай: щоб роздобути
Його, потрібна чимала сила й спритність. Іди до самих маленьких курочок, тільки тоді й зумієш роздобути вогонь.
Відправився Мауи за вогнем. Прийшов до Ваианае на острів Оаху, а там тільки більші кури.
- Ось прийшов швидконогий син Таранги. Як би не трапилося лиха! - захвилювалися вони.
Мауи й насправді не раз ганявся за ними, і кури знали, який він моторний.
Спробував Мауи схопити вогонь, але кури, швидко зібравши у вузлик вогонь, золи й банани, які пеклися на вогні, полетіли ладь. Та Мауи залишився ні із чим.
Так повторювалося багато раз, поки нарешті Мауи не побачив зовсім маленьку курочку. Вона саме розпалювала вогонь - збиралася пекти банани.
Схопив Мауи птаха й міцно затис її у руках. А курочка й говорить:
- Пощади мене, Мауи! А я тобі скажу, де можна побрати вогонь. Спробуй потерти стебло таро.
Став Мауи терти стебло таро, а іскор досі немає й немає. Покрилося стебло борозенками й залишився таким дотепер. Так ви й самі це можете побачити, якщо глянете на стебло таро.
У гніві повернувся Мауи до курочки, а вона йому знову:
- Іди й потри воду!
Однак курочка схитрувала, тому що мала на увазі не звичайну воду, а кущі, які називалися червона вода. Мауи не зумів розгадати курочкіни слова й відправився терти звичайну воду. Звичайно, ніякого вогню у нього не вийшло.
Та знову розсерджений Мауи повернувся до курочки.
- Іди у ліс і знайди там кущі червона вода, - підказала курочка. Мауи так і зробив. Та скоро вогонь у нього розгорівся.
Мауи був Усе-таки сердитий на птаха: навіщо вона ганяла його, чому не сказала відразу про кущі червона вода? Та він припік вогнем гребінець курочки. З тих пір гребінці у курей стали червоними. А у людей з того дня з'явився вогонь.