Один старий прожив усе своє життя у печері, тому що не міг роздобути досить дерева, щоб побудувати хатину. У цій печері й дружина його вмерла.
Відчув старий, що сили залишають його, і з тугою подумав про долю сина, якому теж, видне, призначено прожити своє століття у цій печері. Перед смертю покликав він сина до себе й велів поховати його у кам'яній ніші похоронної платформи.
- Через тиждень після похорону, - сказав він, - з костей моїх виросте дерево. Зрубай його й побудуй собі хатину.
Сусіди тільки посміялися над юнаком, коли він розповів про пророкування батька. Але ось на могилі батька з'явився паросток, паросток перетворився у високе дерево, і тоді односільчани скликали схід і оголосили, що дерево належить їм.
Дарма юнак протестував і переконував, що дерево це - його. Звернувся він із благанням до духу батька - нехай перенесе дерево куди-небудь у інше місце. Дивляться люди, дерево раптом полетіло за пагорби. Просять вони юнака повернути дерево назад, обіцяють частина дощок і йому, але юнак не повірив їм і направився слідом за деревом, яке летіло усе далі й далі.
Опустилося дерево у чужому селі, і юнак сказав людям, що прагне залишитися тут жити й поділиться з ними дарунками дерева.
Дерево відразу пустило коріння, і люди сіли під покровом його крони. Але самим чудовим було те, що юнак зрізав, з дерева всі гілки й роздал їх жителям села, а дерево продовжувало рости й рости.
Потім він зрубав стовбур, щоб зробити собі човен і побудувати будинок, але дерево дало нові втечі й знову виросло високим.
Усе життя юнак користувався тим, що дарувало йому чарівне дерево, і ні у чому не бідував. А його колишні сусіди вибачити собі не могли, що упустили з рук таке багатство.