У підніжжя сопки Маколи, там, де тече швидка річка Угбе, жила була бабуся із двома синами близнюками. Старшого кликали Икто, а молодшого – Ярмо. Брати щодня на полювання ходили, м'ясо добували, а бабуся будинку господарством займалася – готовила їжу, шила й штопала одяг, по воду ходила, дрова рубала. Одного разу ввечері, коли сини повернулися з тайги, вона сказала їм:
- Діти мої, я стара вже стала. Немає у мене більше сил, щоб вести у будинку усе господарство. Ідіть до людей, що живуть на Дай Мангбу, і посватайте собі дружин.
Брати подумали й погодилися. На інший день вони рано ранком рушили у дорогу. Із собою побрали вірних собак. Довго йшли вони по лісовій дорозі. На другий день прийшли до її розвилки. Одна дорога йшла на північ, інша – на схід.
- Ну, братику, тут ми й розстанемося, – сказав Икто молодшому братові. - Тепер кожний своєю дорогою піде щастя шукати. На прощання залишимо тут, у розвилки, наші ножі.
Із цими словами старший брат застромив у землю ніж. Те ж зробив і молодший.
- Хто першим сюди повернеться, – продовжував Икто, – той і витягнеться їх. Якщо ніж одного з нас поржавіє, то так і знай, що у того нещастя, лихо.
Попрощалися брати й розійшлися у різні сторони. Поки Ярмо йшов своєї дорогою, Икто усе далі й далі йшов до синіх сопок. До вечора він прийшов у одне стійбище. Жителі у цім стійбищі були худі, слабкі. Зайшов мисливець у крайню фанзу. Тут жила молода дівчина, кругла сирота. Икто зупинився у неї переночувати. Уночі він раптом прокинувся від голосного гавкоту собак. Дівчина сирота теж прокинулася й, схлипуючи від страху, кинулася, до мисливця.
- Що з тобою, добра сирітка? Чого ти так злякалася?
- ПРО, сміливий мисливець! Зараз у стійбищі приходила зла відьма, – пошепки стала розповідати дівчина. - Вона приходить щоночі й висмоктує кров у моїх родичів. Бачив ти, які вони худі й слабкі?
Коли настав ранок, Икто одягся, нагострив свій спис і пішов розшукувати відьму. Довго йшов він по тайзі й нарешті прийшов до крутої сопки. Розвів Икто багаття й стало думати, як від злої відьми бідну сирітку і її родичів позбавити. Раптом його собака сердито заричав на кого те.
- Холодно! Мерзну! Холодно! Мерзну! - посли, шались із лісу жалібні лементи.
Мисливець устав і тривожно прислухався. У цей час із за корчі визирнула старезна,, уся чорна баба.
- Агов, бабка, іди погрійся у багаття! - покликав її Икто.
- Собаки твоєї сильно боюся, – прохрипіла та, а сама швидко підсіла до багаття, нагнулася й початку жадібно ковтати палаючий хмиз.
Здивувався Икто й, забувши про усе на світі, став з інтересом дивитися на дивну бабу. А та усе ковтала й ковтала вогонь, навіть багаття почало гаснути.
- Холодно! Підбав вогню!. Мерзну! - знову захрипіла баба.
Икто підкинув цілу оберемок хмизу, і багаття розгорілося з колишньою силою. Баба знову почала ковтати вогонь. Незабаром стала вона червона, як розжарене залізо. Ока її злобливо блиснули, і вона, підскочивши до мисливця, обдала його гарячим подихом.
Запалала у Икто одяг. Не встигнув він погасити її, як баба дихнула ще раз – і мисливець перетворився у золу. Отут на бабу люто накинувся собака, але й вона згоріла під гарячим подихом.
- Ну й дурна людина, сам собі смерть підготував! - захихикала баба й швидко зникла за корчем.
А тим часом по іншій дорозі вертався з далеких мандрівок Ярмо з молодою дружиною. Коли вони прийшли до розвилки, мисливець нагнувся й висмикнув із землі обоє ножа. Ніж Ярмо блискав на сонце, як луска риби максуна, а ніж старшого брата стемнів увесь від іржі. У Ярмо тривожне забилося серце.
- Аи, велике нещастя! Брат у лихо потрапив! Треба скоріше його виручати! - горестно крикнув Ярмо. - Ти, дружина, тут залишися й за моїм ножем стеж. Якщо й він почне темніти, негайно відпусти мій собаку із прив'язі, щоб бігла до мене на виторг.
Сказав так Ярмо й помчався по іншій дорозі прямо на північ. До вечора потрапив він у те саме стійбище, де ночував його старший брат. Зайшов він у крайню фанзу.
- ПРО, добрий мисливець, де ж ти так довго пропадав? А я боялася – не чи погубила тебе зла відьма, – радісно звернулася до нього дівчина сирота.
Хе хей, вона, видне, мене за старшого мого брата прийняла, – догадався Ярмо, але відразу розв'язав не говорити дівчині правди.
Увечері, коли стали укладатися спати, мисливець вивідав у дівчини, про яку відьму вона згадала. Настала глибока ніч, дівчина заснула, а Ярмо встав із циновки, побрав міцну конопельну мотузку й сховався за більшим берестяним коробом.
Коли у нічному небі вже почали гаснути зірки, двері легенько скрипнули, і у фанзу вповзла старезна баба. Вискочив мисливець, схопив відьму й скрутив її мотузкою. А дівчина сирота, нічого не підозрюючи, спокійно спала.
- Ярмо звалив відьму на спину й пішов по сліду брата. До ранку підійшов до крутої сопки. Тут повісив він злу бабу на сук великої модрини й грізно запитав:
- Де мій брат? Куди ти його справи?
- ПРО, добра людина! Я не боюся ні твоїх стріл, ні списа, ось тільки вогню сильно боюся! - схитрувала відьма. - Не розлучай тут багаття, не губи мене, стару!
Ярмо поспішне набрав сухого хмизу й розвів під модриною велике багаття.
- Говори скоріше, відьма, а то на вогні тебе зажарю! - крикнув мисливець, підкидаючи у вогонь сухі гілки.
- Не губи мене, добра людина! - удавано застогнала відьма, а сама нишком почала ковтати вогонь.
Зовсім розсердився Ярмо й прийнявся підкидати у багаття цілі оберемки дров. А злій бабі тільки цього й треба. Вона, як голодний юшку, стала поспішно пожирати полум'я. Ярмо пряме остовпів від подиву. Але отут з лісу почувся далекий гавкіт його вірного собаки.
Е е, тут що те негаразд! - спохватився Ярмо й відразу почав розкидати у усі сторони палаючі головешки й хмиз. Багаття потухло. У цей час із хащі вискочив собака мисливця й люто кинувся на відьму.
- Аи, добра людина, я усе скажу, тільки забери свій собаку! - завила перелякана баба.
- Поки не скажеш – не заберу! - гнівно відповів Ярмо.
- Геть бачиш цю купу золи? Це і є твій брат! А інша купа – його собака!
- Це зола, а не мій брат! Скажи, як його воскресити?
- Побризкай ту купу ключовою водою! - простонала відьма, відбиваючись від пса, що насідав.
Ярмо приніс із близького струмка студеної води й обережно побризкав одну купу. Із золи заклубився чорний дим, і звідти вискочив злий презлий чорний собака старшого брата. Сердито ричачи, вона кинулася на відьму, і обидві собаки дружно почали кусати її. Ярмо підбіг до іншої купи й бризнув на неї водою. Та отут із клубів синюватого диму втомлено піднявся змарнілий Икто й здивовано вп'явся на молодшого брата:
- Що це із мною було?
Ярмо мовчачи показав на більшу модрину, де висіла роздерта собаками відьма. Зрадів Икто й зі сльозами став дякувати братові.
- А тепер скоріше вертайся у стійбище, там тебе чекає не дочекається добра, гарна дівчина, – сказав Ярмо старшому братові.
У той же день Икто повернувся у стійбище. Радісно зустріла його дівчина сирота. Та розв'язав мисливець побрати її у дружин.
Роботящу господарок привів Икто додому. Та з тих пір дружно зажили брати з молодими дружинами. А стара мати раділа, дивлячись на щастя своїх дітей.