Чудесне дерево

Педро ди Урдималас сидів у дороги під деревом і підкидав на долоні трохи песо. Монетки дзенькали невесело, тому що їх було занадто мало. Ось Педро й роздумував, як би роздобути їх побільше. Раптом він побачив удалині на дорозі хмарина пили. - Здається, це те, що мені потрібно!-зрадів Педро ди Урдималас. Він розіпхав у галузях дерева всі свої песо й став чекати. Тим часом хмарина пили на дорозі усе росло й росло й перетворилося у Цілу хмару. У цій хмарі рухалася череда мулів. Їх гнали погоничі, а поруч на коні їхав хазяїн, власник великого ранчо. Педро почекав, поки вершники з ним поравня-лисій, і прийнявся щосили трясти дерево. Погоничі й хазяїн навіть роти роззявили від подиву: на землю з дерева із дзенькотом посипалися золоті монети! А Педро спокійно підібрав із землі свої песо, сунув їх у кишеню й сказав: — Ну, на сьогодні, мабуть, вистачить! У власника ранчо очі розгорілися. - Агов, Педро! - закричав він.- Що це за чудесне. дерево? Не чи продаси ти його мені? - Право, не хотілося б, — став відмовлятися Педро.- Це чудесне дерево дісталося мені у спадщину від батька, і мені було б важко з ним розстатися. Хоча, з іншого боку, таке дерево треба сторожити й, удень і вночі, а я люблю побродити по світлі. Так що, якщо ви дасте мені підходящу ціну, я, може бути, і подумаю. Стали торгуватися. Педро понемножку уступав, покупець понемножку набавляв. Нарешті сторгувалися. Власник ранчо відрахував Педро неабияку суму, і той пішов, побрякивая у кишені монетами. Тепер вони дзенькали весело, тому що їх було багато. А щасливий власник дорогоцінного дерева велів погоничам обережно викопати дерево із землі. Дерево привезли на ранчо й посадили перед будинком. Посадили й прийнялися трясти. Але, скільки не трясли, не те що песо, але навіть жодного сентаво не впало з дерева. - Напевно, Педро струсив усі монети, а нові ще не підросли, - розв'язав хазяїн. Почекав він день, почекав інший, — не сиплються з дерева песо, та й годі. Нарешті власник ранчо зрозумів, що Педро його обдурив. Розсердився він, крикнув погоничів і поскакав разом з ними за Педро. Скакали вони, скакали й наздогнали його на березі ріки. Педро ди Урдималас міцно спав, а поруч нього стояла більша сулія з вином, обплетена соломою. - Агов, Педро!-викликнув, побачивши це, власник ранчо.- Клянуся, що до кінця свого життя ти нічого більше не будеш пити, крім річкової води! А вуж її-те ти поп'єш удосталь! Разом з погоничами він накинувся на сплячого Педро й посадив його у мішок з-під зерна. Мішок міцно зав'язали, і власник ранчо сказав: — Справа зроблена! Тепер залишилися сущі дрібниці- кинути мішок із цим ошуканцем у ріку. Так що квапитися нам нікуди. Давайте ж розіп'ємо винце, куплене на врожай із чудесного дерева Педро ди Урдималаса. Сулія пішла по колу. Міцне у ній було вино! Коли сулія спорожніла, усім захотілося спати. Вони вляглися на піску й дружно захропли. Тоді Педро витягся через пояс свій гострий ніж; мачете й прорізав у мішку невелику дірку, тільки щоб просунути руку. А просунувши руку, він розв'язав мішок і виліз із нього. Потім набив мішок кінськими попонами й знову міцно зав'язав. Іншої на його місці поспішив би піти подалі, поки сплять переслідувачі. Але не такий був Педро ди Урдималас! Він любив усяку справу доводити до кінця. Педро сховався у заростях і став дивитися, що буде далі. Скоро владелецранчо й погоничі прокинулися. Вони підняли мішок і кинули його у ріку. - Вибачай, Педро! - крикнув власник ранчо. - Можеш тепер обманювати риб на дні! - Навіщо на дні? - відгукнувся з кущів Педро. - Адже ті, кого можна обманювати, водяться й на суші! Почувши голос Педро, якого вони тільки що утопили, погоничі і їх хазяїн так перелякалися, що підхопилися на коней і поскакали ладь. А Педро вибрався з кущів, виловив мішок з попонами й продав його у найближчому ранчо.