Жив-Був добрий малий по імені Жозе. Він був дуже допитливий і мріяв об'їздити всі країни. Ось одного разу, сівши на свого вірного коня, він поїхав шукати по білу світу щастя й нових пригод.
Їхав він, їхав, і раптом зустрів групу солдатів, які негайно оточили його й зібралися заарештувати.
- Але я ж нічого поганого не зробив, - заперечив Жозе.
- Ти схожий на шпигуна, а крім того, нам потрібні люди на будівництво доріг.
- Але я не прагну будувати дороги безкоштовно!
- Ув'язнені не одержують грошей, - з гідністю вирекли солдати.
Та коли Жозе спробував знову заперечити, вони схопили його й посадили у темницю. А оскільки він продовжував обурюватися, вони позбавили його їжі й питва.
А у короля тієї країни, куди потрапив бідний Жозе, була дочка. Та була вона невідхабоно гарна й надзвичайно добра. Довідавшись про бідного чужоземця, заточеного у темницю, вона побрала кошичок, повну смачних речей, і поспішила до нього на допомогу. А темниця у тому державі була повна ув'язнених, яких щодня стратили. Король тієї країни був дуже ледачий. Цілими днями він відіграв у м'яч і розгадував кросворди. Незабаром у королівстві не залишилося жодного невирішеного ребуса, і король дуже нудьгував від неробства. Щоб поліпшити собі настрій, він розважався тим, що розстрілював частину ув'язнених і наказував солдатам набирати нових.
Принцеса щодня приносила Жозе смачну їжу, і вони полюбили один одного. Солдати вже звикли до цього й безперешкодно впускали її у темницю.
Одного разу один із солдатів помітив:
- Здається мені, що наша принцеса закохалася у Жозе.
- Так, - відповів другий, - це була б непогана парочка, якби завтра не наступав його чергу бути розстріляним.
Принцеса почула це й сказала своєму коханому:
- Не хвилюйся, я що-небудь придумаю.
Наступного дня король устав особливо не у гуморі й розв'язав повеселити себе розстрілом Жозе.
Принцеса побігла до улюбленого й щось прошептала йому на вухо.
Солдати побрали юнака й привели його до короля.
- Почекай, тато, - втрутилася принцеса, - якщо він загадає тобі загадку, яку ти не зможеш розгадати, ти збережеш йому життя?
- Звичайно, - погодився король, - чому б і ні? - Та він приготувався слухати.
- Що, Ваша Величність, - запитав Жозе, - спочатку ходить на чотирьох ногах, потім на дві й, нарешті, на трьох ногах?
Король задумався, але скільки він не намагався, не міг придумати відповідь.
- Ну добре! - здався він. - Я збережу тобі життя, але відповідай мені скоріше, що ж це таке?
- Це дуже просто: це ви. Ваша Величність. Коли ви були крихіткою, ви плазували на руках і ногах, коли ви виросли, то стали ходити на двох ногах. А коли ви станете старим, то поберете у руки тростина, і це буде ваша третя нога. Ну, прав я? Спочатку на чотири, потім на дві, а наприкінці на трьох ногах.
Король був уражений простотою відповіді.
- Ти, мабуть, дуже розумний, - сказав він юнакові, - раз зумів мене обхитрить. Бери у дружин мою дочку й живи з нею щасливо.
На честь молодих був улаштований пишний бенкет, і з радощів випустили з темниці всіх ув'язнених.
Пройшло кілька місяців, і Жозе знову захотілося побачити мир. Він одягся у свій старий одяг, вивів зі стайні свого пегого коня й поїхав додому. Приїхавши у рідне селище, він дуже зрадів, побачивши батька й мати. За розмовами пройшов день і ніч, а ранком Жозе разом із братами відправився косити у поле. До полудня вони утомилися й сіли у тенечке пообідати. Раптом вони почули звук горнів і побачили золоту карету, що мчався прямо у напрямку до них. За каретою йшло ціле військо солдатів у парадних мундирах, з барабанами й горнами у руках. Родичка Жозе дуже злякалися, а він тільки посміхнувся й сказав:
- Не хвилюйтеся, це моя дружина привезла мені сніданок!