Троє заздрісників поскаржилися односільчанам
На хитрого Петрові - і тоді селяни зібралися на сходку, та й присудили: кинути у море хитрого Петрові. Схопили його, у мішок посадили так міцно зашили. Потім звалили мішок на плечі - і до моря. Прийшли, на землю ношу поклали й раптом (вуж не пам'ятаю, з якої причини, здається, поблизу щось струсило) розбіглися у різні сторони: хто нагору по горі, хто у долину - подивитися, що трапилося. А Петрові увесь час кричить із мішка:
- Не прагну, не бажаю! Не прагну, не бажаю!
А по берегу якийсь багатий хазяїн овець гнав. Побачив він мішок так лемент почув: "Не прагну, не бажаю! Не прагну, не бажаю!" - ближче до мішка підійшов і запитує:
- А чого ти не прагнеш?
Петрові миттю зміркував, що відповісти:
- Селяни прагнуть мене зробити царем, а я не бажаю. Ну ось і розв'язали вони мене утопити за впертість.
Здивувався багатій:
- Не прагнеш царем бути? Ось дивак! А я б - не ладь.
- Ну, тоді розв'яжи мене, - відповідав хитрий Петрові, - і залазь у мішок. Селяни прийдуть, ти скажи, що згодний, - пускай, мол, по-вашому буде.
Та станеш царем. Дуже просто!
Багатій жваво мішок розв'язав, одягом з Петрові помінявся й вліз у мішок, а Петрові зав'язав мішок гарненько й зник. Повернулися селяни, підняли мішок і стали розгойдувати, щоб у море подалі закинути. Адже вони не знали, що приключилося, поки їх на березі не було. Багатій заволав: "Прагну! Я прагну! Я згодний царем бути! Згодний!" Розв'язали селяни, що Петрові зі страху з’їхав з глузду, і думають: " Потрібно скоріше від нього відв'язатися". Так у море й кинули, їм і невтямки, що не Петрові вони утопили, а зовсім іншого.
Пішли вони ладь. Назустріч їм Петрові йде так лозиною овець поганяє. Остовпіли мужики: звідки він узявся.
- Слухай, Петрові, адже ми тебе кинули у море, а ти геть - живехонек і череда овець роздобув!
- Дуже просто, - відповів їм Петрові. - Ви мене кинули у море, утопити прагли, а я там побачив величезну череду. Чого ж добру пропадати? Відрахував я собі ягничок скільки захотів і на берег вигнав.
- А багато ще там залишилося? - запитали селяни.
- Неабияк! - відповів Петрові. - Вони на самому дні пасуться - там трава посочнее. Усе ягнички - чорного кольору. Лінуватися не будете, так можете добре поживиться!
Селяни разлакомились, та й полізли у море. Розв'язали, однак, що першим у безодню опуститься піп, а якщо буде удача - пострибають і всі інші. Ну, стрибнув піп першим, так так квапився, що забув зняти камилавку. Поп-те, зрозуміло, каменем пішов до дна, а камилавка спливла на поверхню. Побачили її мужики й подумали, що це попова видобуток - чорна ягничка, - і відразу усе стрибнули у море. Тільки й бачили їх... Втопили. Ось як хитрий Петрові помстився жадібним дурням за те, що вони погибелі ранньої йому побажали.
З тих пір і ведеться прислів'я: "Ти його у море, він багатієм зрине незабаром". А ще говориться: "Пропав молодець, ан немає - обзавівся стадомовец".