Мара-попелюшка

30-09-2016, 08:55 | Македонські казки

Жили-Минулого на світі чоловік і дружина. Та була у них дочка Мара. Та дочка й мати дуже були працьовиті, вічно вдома сиділи, пряли вдвох у вогнища.

Якось раз попросилася Мара до сусідів на посиденьки - прясти там разом з подругами. Дозволила мати, але дала дочці більшу торбу, набиту вовною, і веліла всю цю вовну спрясти. Та сказала:

- Коль не спрядеш нині всю вовну, то трапиться лихо - перетворюся я у коровушку, дочка.

Ну, Мара побрала вовну й пішла до сусідів. Цілий день там пряла, не лінувалася, тільки, глядь, уже вечір настав, а у торбі вовна ще не скінчилася! Хоч небагато, а Усе-таки залишилося!

Поспішила Мара додому. Стукається у двері, а відповіді не чує! Постукалася ще й кличе:

- Мама, мама, відкрий!

А з будинку раптом мичанье почулося: " У!" Мати-Те й справді у корову звернулася.

Повернувся у той час батько. Бачить - дочка стукається, а ніхто їй не відкриває.

Піднатужився він, вибив двері, а назустріч їм вийшла корова. Недовго батько погоревал, іншим разом одружився, привів у будинок мачуху. Незабаром вона й сказала чоловікові:

- Давай-но заріжемо корову, навіщо вона нам - адже вуж стара стала, телят не приносить, чого ж її даремно годувати!

Погодився батько, і корову зарізали. Стали м'ясо варити. Мару кликали, кликали:

"Іди обідати!" - але вона не доторкнулася до м'яса - знала, що корова-те була незвичайна. Коли ж зі стола Мара забирала, то й кістки собакам не кинула, а зібрала їх дбайливо так у золу у вогнищі закопала. Нікуди вже більше з будинку вона не ходила, усе сиділа пригорюнившись на тому самому місці, де, бувало, працювала з матір'ю. Сидить дівчина й сумно на золу дивиться. Через того й прозвала її зла мачуха Марою-Попелюшкою. Якось раз зібралися батько з мачухою у гості, на весілля, і Мару покликали. А вона відмовилася:

- Що там робити Марі-Попелюшці? Ступайте одні! Пішли вони, Мара будинку залишилася.

А поки мачуха й батько бенкетували на весіллі, Мара розкопала у золі кістки матері рідної - і бачить: перетворилися вони у дорогоцінні плаття так у золоті убори, і всі їй впору. Нарядилася вона, черевички золоті надягла, побігла на весілля й скоріше - у хороводі танцювати. Усе дивували її дорогому вбранню, любувалися її дівочою вродою. Нікому й невтямки, що незнайома красуня - це Мара-Попелюшка! Та батько не довідався, і мачуха не довідалася! Наплясались гості до упаду, сталі розходитися. А Мара раніше всіх побігла додому, закопала у золу всі свої вбрання, надягла затрапезне плаття, села знову у вогню. Вернулися з весілля батько з мачухою й розповідають: "Ех, дочка, на весілля ти піти не захотіла - ось і не бачила чуда. Тільки почали хоровод водити, з'явилася красуня писана, плаття на ній чудове, черевички із чистого золота, а як стала танцювати - око від неї не відірвеш, суща чародійка, усім на удивленье. А потім раптом утекла, куди - невідомо! Ось чудо-те!" Так три вечори Мара-Попелюшка у гості ходила, і ніхто там її не довідався. У третій вечір по дорозі назад лихо приключилося: квапилася вона повернутися додому раніше мачухи з батьком, через ріку пішла, на мосту спіткнулася, і золота туфелька у воду впала.

Ось ранком прийшли до тієї ріки люди царські - коней привели. Так не п'ють коні, задкують! Від Мариною туфельки світло розливалося яскравий - вони й злякалися. Цар запитав:

- Чому коні задкують? Відповідають йому:

- Світло невідоме загорівся у ріці, государ!

Ну, пішов цар до ріки подивитися, що приключилося, і наказав слугам дістати ту дивину. Принесли йому слуги золоту туфельку. Здивувався цар:

- Чия ж це туфелька? Я цар, та й то у мене золотого взуття немає!

Щоб довідатися таємницю, велів цар зібратися всім жінкам у нього у палаці й поміряти знайдену туфельку: кому вона по нозі буде, виходить, та їй і господарка.

Зібралися усе жінки, міряють - черевичок нікому не впору. Та запитав тоді цар, чи всі прийшли. Відповідали йому:

- Усі тут, усі, государ! Не прийшла лише одна замазура, Мара-Попелюшка.

Та й нема чого її кликати. У неї й плаття пристойного немає, їй і вийти-те не у чому.

- Нічого! - відповідав цар. - Покличте.

Що ж, виконали царську волю, привели у палац Мару-Попелюшку. Як примірили їй черевичок - відразу усе стало ясно.

- Будь дружиною моєї! - сказав цар Марі-Попелюшці.

А вона розкопала у золі чудесні плаття й стала перед ним у всій своїй вроді.

Так-Те Мара й стала царицею!

Зараз ви читаєте казку Мара-попелюшка