Було у батька три сини: два розумні, третій дурень. Та ось сповістив усіх король тієї землі, де вони жили, що коли хто приїде до його дочки у золотому човну, який і по суші й по воді плаває, одержить ту дочку у дружин.
Розв'язали наші брати зробити такий човен. Добре. Розумні брати стали човен робити, а дурня прогнали, ступай, мов, не плутайся отут під ногами, однаково пуття від тебе не буде.
Ну що ж, відділився дурень.
А отут на другий або на третій день підходить уводити, увести до ладу розумним братам старець і просить погодувати його, дуже вуж він голодний.
Ті відповідають:
- А звідки нам побрати? Дай боже, щоб самим вистачило. Пішов старець до дурня й просить поїсти. Дурень говорить, що у самого обмаль, але вуж що є, тем поділиться.
Поїли вони. Старець і говорить:
- Підемо поспимо. Дурень відповідає:
- Так коли ж отут спати, коли золотий човен треба робити! Скоро до королівської дочки їхати, а човен ще не готовий.
А старець на своєму коштує:
- Підемо, говорю, поспимо. А прокинемося — човен уже буде готова.
Добре. Лягли спати. Виспались, прокидаються — коштує золотий човен, так і блискає.
Посадив старець дурня у золотий човен, що й по суші й по воді ходить, і сказав, що знайде собі дурень у дорозі трьох слуг.
Пливе дурень, пливе, побачив людину. А то був Звіздар. Скільки б не було зірок, усе порахує. Побрав його із собою дурень і поплив далі. Пливе по озеру, бачить Водохлеба. Той дев'ять озер за один раз може випити. Побрав його із собою дурень і поплив далі. Побачив Ледогриза. Побрав його із собою й поплив далі. Приплив до короля у палац. Ось, мол, тобі золотий човен, що й по суші й по воді плаває, — давай обіцяну дочку.
Король човну зрадів, а дочку віддати не прагне. Ось коли порахує дурень у нього шпабоки, тоді, може, і віддасть. Заводить він дурня у одну кімнату, де шпабоок ціла купа, і велить порахувати їх.
Дурень говорить:
- Порахувати, воно, звичайно, можна, тільки дай мені одного з моїх слуг.
Дозволив король. Покликав дурень Звіздаря. Входить той у кімнату й говорить:
- Давай-но краще спати, я вуж знаю, скільки всього отут шпабоок!
Добре. Уляглися вони спати. На інший день король запитує:
- Ну, скільки шпабоок?
Стільке-то й стільке-то. А тепер подавай дочку. А король знову хитрить, не віддає, велить дурневі дев'ять бочок вина випити, тоді, може, і віддасть.
Дурень говорить:
- Випити, воно, звичайно, можна, тільки дай сюди одного з моїх слуг.
Дозволив король. Покликав дурень Водохлеба. З'явився той і прийнявся вино пити прямо з бочок. А дурень тим часом знову поспати влаштувався. Прокинувся, кричить, щоб і йому малість винця дали, а Водохлеб говорить, що немає більше. Забурчав дурень:
- У - У, ненаситна утроба! Я-Те думав, славно вип'ємо, а він один усе вихлебал!
Ранком король є, бочки вистукує — і насправді порожні!.. А дочку однаково не віддає. Давай, говорить, перетоплю я пекти, і коли ти, дурень, у тій печі переспиш, тоді віддам дочку. А та піч за дев'ять саджений людину у себе втягує — ось яка тяга у їй!
Дурень говорить:
- Переспати, воно, звичайно, можна, тільки дай сюди одного з моїх слуг!
Дозволив король. З'явився Ледогриз. Тільки пішли вони до печі, як їх за дев'ять саджений у неї потягнуло. Плюнув отут Ледогриз у піч — дивишся, уже підійти до неї можна. Підійшли — ні, гаряче ще. Плюнув Ледогриз інший раз — уже й залізти у піч можна, а ось спати — гаряче. Плюнув Ледогриз третій раз — тепер і до ранку спати можна, якраз тепло.
Ранком приходить король подивитися, а ті лежать, згорнувшись, їм хоч би що. Та однаково не прагне король дочку віддавати. Нехай, говорить, переспить дурень у одному сараї з ведмедем, тоді одержить дочку. Робити нема чого, побрав дурень кокле, бритву, помазок і пішов у сарай, награючи на кокле. Почув ведмідь кокле, просить, щоб і його дурень відіграти навчив. Дурень сміється:
- Я б навчив, так пальці у тебе криві.
Увігнав він у стіну клин і говорить, щоб ведмідь засунув у щілину пальці, тоді-де вони випрямляться й можна буде на кокле бриньчати. Засунув туди ведмідь лапи. А дурень побери так висмикни клин, ведмедеві лабети й затисло. Побрав дурень помазок, намилив ведмедеві один бік і виголив гладко. Потім побрав ременний батіг і прийнявся ведмедя смугувати до крові. Бачить ведмідь, жарти погані, став молити: він-де нічого поганого дурневі не стане робити, нехай той спить спокійно, а він, ведмідь, буде спати у входу й опікувати його.
Добре. Улігся дурень посередині сараю, а ведмідь у входу.
Ранком думає король: «Ну, кінчене тепер з дурнем!» — і йде подивитися. Підходить уводити, увести до ладу дверям сараю, прислухається. А ведмідь ричить: «Агов, тихіше там! У сараї пан спить!»
Покликав король дурня із сараю й віддав йому свою дочку у дружин.
Сів дурень із нареченою й трьома слугами у золотий човен і поплили — і водою й сушею.
Та таке весілля зіграли, яких і не бачили!