Жили у одного короля три дочки — одна рідна й дві приймальні. Роки вже чималі, до старості справа йде. Розв'язав король доброго зятя знайти, щоб той замість нього
Правил. Так тільки кому ж свою дочку довірити? За першого, що попався не видаси. Ось і оголосив король, що свататися до його дочки може будь-який, а видасть він її тільки за того, хто призначені їм три роботи виконає. Тих же, хто роботи не виконає, накаже він стратити.
Хоч і пугала страта багатьох, але, що сватаються з'явилося вдосталь. Ось і два брати поїхали у королівський палац щастя спробувати. Третього брата, дурня, удома залишили.
Зустрічають брати у дорозі старця. Запитує він їх:
- Куди, сипки, шлях тримаєте?
А брати запишалися — до самої королевне свататися їдуть! - на старця й не дивляться. Чого-Де ти, старче, соваєшся не у свою справу?! Та далі їдуть. Наткнулися брати у лісі на мурашник і розкуйовдили його, расшвиряли разом з мурахами у усі сторони. Добралися до озера й давай у качок каменями так ціпками шпурляти. На березі озера дупласті липи стояли, а у дуплах бджоли жили. Розвернули брати дупла, мед поїли, так так усі й кинули.
Приходять вони до короля. Свататися, говорять, прагнемо. Задав король кожному по три роботи. Тільки не впоралися брати з ними. Ну й стратили їх.
Чекав дурень братів, чекав, а ті не вертаються. Тоді розв'язав і він до королівської дочки посвататися.
Зустрічає по дорозі старця. Запитує той:
- Куди, синок, шлях тримаєш?
- Іду, панотець, у палац, прагну я до королівської дочки посвататися.
- Ступай, ступай, синок! - говорить старець. - Тільки сліди своїх братиків замети.
Прийшов дурень до розворушеного мурашника й прийнявся його знову складати: землю так хвою всю разом згріб, мурашині яєчка розкидані усе зібрав, словом, таким же мурашник зробив, яким він раніше був. Потім далі пішов, поки до озера не добрався. А там усюди ціпка так гілки розкидані, бідним качкам навіть плавати ніде. Витягся дурень усі ціпки з озера й погодував качок хлібом. Та над скривдженими бджолами зглянувся, кожну розкидану борть знову налагодив, що вціліли стільник назад уклав. Зробив усі й до короля у палац направився.
Відразу король йому першу роботу дає. Розкидав по галявині цілий козуб лляного насіння й наказав за ніч усе насіння знову зібрати. А коли не збере, так голова геть. Сіл дурень на галявині поруч порожнього козуба й заплакав. Плакав, плакав, поки не заснув. Ранком прокидається й бачить: козуб повний лляним насінням. Муравьишки останнє підтаскують і у ліс поспішають. Зрадів дурень: перша робота зроблена — ось і голова поки на плечах.
Приходить король і дивується — повний козуб насінь. Побрав він тоді зв'язку ключів і кожний ключик окремо у озеро кинув. Дурневі, виходить, треба всі їх дістати звідти. Що ж робити? Сидить, бідолаха, на березі й ревмя реве. А король нічого знати не бажає, пішов собі додому й дурня залишив.
Поки дурень на бережку плакав, приплили качки й давай поринати. Незабаром зринули й принесли закинуті ключі. Дурень від радості сам не свій — ось і друга робота зроблена. Приходить король і знову дивує, як це дурневі вдалося впоратися.
А третя робота була ось яка: треба було дурневі вгадати, яка із трьох виведених до нього принцес рідною дочкою королеві доводиться. Усі три одного росту, у однакових убраннях, у всіх трьох ока однаковими хустками зав'язані. Сторопів дурень. Начебто б перша, немає — друга! Ой, немає — третя! Не знає, бідолаха, на яку й указати. Коштують три дівиці рядком. А він дивиться, дивиться — кожна тютелька у тютельку з іншої схожа, і та, що праворуч, і та, що ліворуч, і та, що посередині. Але отут чує він, як бджола у нього над вухом дзижчить: «Середня, середня!» Дурень від радості й закричав: «Середня!» Та насправді, скидає середня принцеса хустка, підходить уводити, увести до ладу ньому й обіймає. Та старий король до нього підходить, зятем називає, про весілля домовляється.
Так-Те ось і став наш дурень королем!