Жили-Минулого два брати: один багатий, а іншої — бідніше нікуди. Ось прийшов бідняк до багатія за допомогою, а у того у той час одна корова издихала. Однаково, видне, пропадати їй, ось багатій і віддав її бідному братові:
- На! Так відв'яжися від мене! Тільки шкіру, дивися, не здумай замотати, потім віддаси!
Бідняк думає: «Та те хліб. Шкіру йому поверну, так хоч м'ясо мені залишиться». Звалив він корову на сани, привіз додому та й подумав: «А ну, як я її виходжу?» Став він її виходжувати. Уже так він її кормил, так з нею возився — відійшла коровенка, поправилася, у тіло прийшла. Так така дійна виявилася, що молоком хоч залийся!
Шкода багатому братові стало — адже подумати тільки, невдача яке!
Що ні день, те тягнеться до бідняка й канючить те саме: «Віддай шкіру, віддай коров'ячу шкіру!»
Бідняк і говорить:
- Так адже вона жива й шкіра при ній. Ось перегоди, здохне — тоді й шкіра тобі дістанеться!
Багатий брат ніяких угод слухати не прагне, подавай йому шкіру — і вся розмова. Бачать, добром справа не скінчити, пішли до суду. Прийшли. Один одне тлумачить, іншої — інше.
Ось суддя й говорить:
- Задам я вам кожному по три питання. Хто правабоно на них відповість — того й справа права.
Добре. Ось запитує суддя у перший раз.
- Що саме солодке? Багатій відповідає:
- Мед у моїх вуликах.
- Зовсім немає! - говорить бідняк. - Сон!
- Вірно! А хто самий шустрий?
- Той, хто швидше всіх гроші збирає!
- А ось і немає! - говорить бідняк. - Розум заздрісника. Він ні днем, ні вночі спокою не знає.
- Вірно! А хто самий нещасливий?
- Так той, хто начебто мене прорахувався: кращу дійну корову братові-шахраєві своїми руками віддав!
- А ось і немає! - сміється бідний брат. - Той, хто сам перед суддею прохопився, що віддав братові не коров'ячу шкіру, а дійну корову.
Ось суддя й говорить:
- Ти, бідний брат, правабоно відповів, — твоя й корова!