Жив за старих часів один багатий пан. Була у пана здоровенна ряба свиня, і паслася вона у поле. Одного разу пан дивиться — бідняк устав на коліна й відважує свині уклони.
Пан запитує:
- Навіщо ти моїй свині кланяєшся? Бідняк говорить у відповідь:
- Прошу її до мене сьогодні прийти, я на вечір гостей назвав.
- Ну тоді забирай її із собою, — сказав пан.
Побрав бідняк свиню й повів. Пан чекав, чекав, коли бідняк приведе свиню назад, і, не дочекавшись, поїхав за нею сам. Приїхав до бідняка й просить віддати свиню. Бідняк говорить, що тепер, мол, свиня у сусіда, у нього теж гості. Пішов бідняк за свинею, так незабаром повернувся, просить у пана кінь, тому як сусід багатий і совісно йти до нього пішки. Дав пан кінь. Проїхавши півдороги, бідняк метикує, що треба б попросити у пана й одежу ліпше. Сказане — зроблене. Бідняк повернувся, і пан дав йому одежу.
Ось їде бідняк паном до сусіда за свинею, а пан, напнувши стару одежонку бідняка, чекає його, так той і не помишляет вертатися.
Прождав пан до вечора, оклякнув від холоду й пішов у свою садибу. Помітила бариня мужичка у драній одежинці, прийняла його за жебрака й веліла поколобродити як випливає, щоб йому неповадно було на панську садибу соватися.
Слуги, коли били, хоч і визнали пана, так раді були звести з ним рахунки.
Бариня тільки тоді довідалася свого чоловіка, коли він став кликати на допомогу, однак було вже пізно — сама адже наказала поколобродити його.
Зрозумів тепер пана, як надув його бідняк. А той живе собі й у вус не дме, тримає панську свиню, коня й у панському одязі хизується.