У бідних батьків був син — здоровенний малий. Прозвали його люди Здорованем. Коли Здорованеві здійснилося вісімнадцять років, прийшло йому у голову весь
Світло обійти. Викував він собі ціпок у двадцять подів і давай щодня приставати до батьків, щоб відпустили його на всі чотири сторони. Батько відразу погодився, а мати сказала так:
- Не відпущу тебе доти, поки не вирвеш старий дуб і не посадиш його перед моїм вікном на пам'ять!
Екая дивина! Здоровань тільки посміхнувся; на інший ранок ще сніданок не поспів — дуб уже розгойдується перед вікном. Отут зібрала йому мати добрий мішок харчів на дорогу й відпустила сина із ціпком на всі чотири сторони.
Спершу йшов Здоровань по дорозі, але коли побачив, що всі люди шарахаються від нього, згорнув стежкою у ліс. Однак, коли ліс пройшов, знову зустрів людину, яка, отираючи піт із чола, орав поле. Але орач був поумнее інших і втікати не став. Здоровань зрадів й запитує:
- Що, приятель, невже так важко орати?
- А ти як думав? Сам бачиш, піт ллє з мене градами, і кінь увесь у милі.
- Бач, брат, — говорить йому Здоровань, — здається мені, кінь твій не годований; випряжи його й пусти у лощині попастися, а я тем годиною соху за нього потаскаю.
Випріг орач коня, пустив у лощину й став орати на Здоровані; так ось знову лихо — не поспіває він за Здорованем; доводиться йому за сохою бігцем бігти, тому незабаром зовсім умучился.
- Так справа не піде, — закричав Здоровань, — ступай-но принеси краще обід — зорю один.
Та поки орач ходив за їжею, Здоровань попорався — усе поле зорав. Сіли обоє, стали їсти. Коли поїли, орач подякував Здорованеві за допомогу й зібрався додому соху нести. А Здоровань не дає, говорить йому:
- Як ти, брат, з такого малого поля прогодуєшся? Отут на тебе одного хліба не вродиться, а де вже там на дружину й дітей. Давай-но сюди соху, розорю я тобі поле до самого королівського палацу.
- З розуму з’їхав з глузду! Прогніваєш короля!
- Коли він так дурний, щоб через отаку малість гніватися, то нехай його гневается, а я Усе-таки зорю.
Оре Здоровань по цілині день — король уже у оконце поглядає; оре Здоровань другий день — короля вже зло розбирає; оре Здоровань третій день — є король, запитує:
- Хто тобі отут орати дозволив?
- Хто дозволив? Сам дозволив. А як інакше? Там орач на клаптику землі з голоду помре, не прогодується. А це велике поле однаково порожнє коштує; ти його й сам не піднімаєш, і іншому не віддаєш.
- Не твоя турбота! - відповідає король, — коли добром соху не кинеш, то солдати проженуть тебе.
- Ек ти мене налякав своїми солдатами! - огризнувся Здоровань і не слухає далі.
Це вкрай роздратувало короля. Призвав він триста солдатів і давай гнати Здорованя, а Здоровань побрав свій ціпок і перебив усі три сотні. Тоді кличе король шістсот солдатів, а Здоровань побрав свій ціпок і перебив усі. Нарешті кличе король дев'ятсот солдатів, а Здоровань побрав ціпок і всіх перебив; праг було й із самим королем обробити, але король почав просити пощади, пообіцяв йому свою дочку у дружин віддати.
- Добре, так я згодний! - зрадів Здоровань. - До вечора з оранкою покінчу, і тоді посилай за мною карету!
Увечері наказав король запрягти найдужчих коней у кращу карету й самоособисто поїхав за Здорованем. Так тільки сів Здоровань зі своїм важенним ціпком у карету, як — хрясь! - поламалися осі. Послали за іншою каретою, але й з нею те ж саме. Ось побрали саму міцну норету, яка тільки була, і на ній ледве із гріхом навпіл допхалися.
У воротах зустріла їхня сама королевна. Вийшов Здоровань із карети, підходить уводити, увести до ладу королевне й запитує:
- Ну, врода-дівиця, чи приймеш мене своїм чоловіком?
- Як не прийняти такого богатиря; однак прагну я тобі ось що сказати: ти повинен пообіцяти мені, що до весілля виконаєш одне прохання.
- Охоче, усе, що не побажаєш!
- Тоді слухай: є за дев'ятою державою могутня міцність. У цій міцності живе король, що на моїй старшій сестрі одружився. Довгий час сестра моя жила з королем щасливо, так приключилася одного разу лихо: напав на міцність рис, здобув перемогу й напустив на міцність таку тьму, що світла божого не мабуть. Коли зможеш виручити нещасних із чортових пазурів, тоді відразу й весілля зіграємо.
- Добре, прийде мені це зробити! - погодився Здоровань. - Однак раз замок далеко, добре, якби король, твій батько, дав мені коня верхівкового.
Король охоче погодився й дав кращого коня, якого тільки можна було знайти у всій державі. Ось і поскакав Здоровань. Однак на півдорозі кінь знесилів, далі везти Здорованя не може. Робити нема чого, надер Здоровань лика, скрутив мотузку, підшукав галявинку зелену й прив'язав на ній коня — нехай траву щипає, а сам, ціпок підхопивши, пішов пішки. Але неподалік від цієї галявинки він знову зупинився, тому що на іншій галявинці зачув незрозумілий шум. Прислухався він — нічого не розібрати. Підійшов зовсім близько, заходить на галявину й бачить — крихітний чоловічок б'ється зі страшною змією. Та як побачив Здорованя, так відразу просить допомогти вбити змієві.
- Зараз! - відгукнувся Здоровань і як уперіщить ціпком, так змія й розлетілася на шматки.
- Спасибі за підмогу! - говорить чоловічок. - Добра ніякого у мене ні, чому тобі відплатити, але коли тобі коли допомога знадобиться, так приспію.
Ось ішов Здоровань, ішов, поки не знайшов та державу, ту міцність, де під чортовим ярмом король у вічній тьмі нудиться. Однак Здоровань не відразу став на чорта нападати; він спершу приліг на лісовій опушці як слід відпочити з дороги, із силами зібратися. Але не отут-те було! Ледь нагнувся він присісти, як вилазить із лісу страшний велетень і накидається на нього звіром. Але Здоровань встигнув вчасно схопити ціпок і вбив велетня по груди у землю. Заблагав велетень, щоб не губив його Здоровань, мов, буде він Здорованеві іншому.
- Коли про дружбу розмова завела, так скажи, яке хоробро змусило тебе на мене нападати?
- Що вже отут говорити, — журиться велетень, — адже я у кабалі у чортів тутешньої округи. Здолали вони мене й змусили вбивати будь-якого прибульця. Я й радий би від них позбутися, якби знайшов кого-небудь, хто допоміг би мені з ними впоратися.
- Добре, добре, тільки ти, малий, скажи мені, скільки їх отут є й де з ними зустрітися, тому що у мене до чортів справа. Я адже для того й прийшов, щоб чортів здолати й королівський замок від них позбавити.
- Дивися, брат, — відповів велетень, — не так-те усе це просто. Тих трьох чортів ти, може, і здолаєш, так як злагодити із самою чортовою бабою, старшою відьмою? Ну добре, Усе-таки я дам тобі рада: поблизу від замка не заводі бійки із чортами, там відьма може почути метушню й прибігти на виторг. Причайся на день у цій печері. Увечері чорт поскакає додому, я зазву його сюди, ти з ним і обробиш! Коли здолаєш, то знайдеш при ньому ведьмино яблуко. У ньому сила укладена така: якщо його раз надкусити, то можна стати ким побажаєш; якщо у другий раз надкусити, то знову станеш людиною. Надкуси це яблуко й перетворися у комара; тоді зможеш пробратися до відьми й підслухати, про що вона тлумачить.
Добре. Скакає ввечері чорт прямо у замок, а велетень махнув йому рукою — мол, нехай до нього під'їде. Під'їхав чорт, запитує:
- Чого треба?
- Дивися, ось отут прийшов у печеру один, не можу з ним упоратися. Оброби-но з ним сам! - відповів велетень.
- Так нехай він вилізе! - розгнівався чорт.
Вийшов Здоровань. Ось уже довго вони борються-б'ються. Однак під кінець Здоровань приловчився й уперіщив чорта ціпком, чорт подригался й дух випустив. Надкусив Здоровань яблуко, обернувся комаром і полетів до відьми. Залетів через щілинку у замок. Відьма комара не помітила, не учуяла, тільки дуже вже затурбувалася, буркоче сердито: «Говори, що прагнеш, а здолали муженька, погубили, раз по цю пору немає його будинку!»
А маленькі чертенята заспокоюють:
- Чого засмучуєшся, просто батя у шляху затримався!
- Чого там ще, де йому затриматися? Не інакше, як убили його. Ах, якби попався мені на очі той, хто здолав його: живцем проковтнула б!
Незабаром комар полетів назад до велетня, надкусив яблуко, перетворився знову у Здорованя й розповів, що у відьми почув.
- Ось і добре! - відповів велетень. - Тепер треба тільки тих двох чортів завтра-післязавтра подужати, а тоді візьмемося за відьму, перехитримо і її.
На наступний вечір другий чорт скакає прямо у замок, а велетень помахав йому рукою — мол, нехай до нього під'їде. Під'їхав чорт, запитує:
- Чого треба?
- Дивися, ось отут прийшов один у печеру, не можу з ним упоратися. Оброби-но з ним сам!
- Де? А ну нехай вилізе! - розгнівався чорт.
Вийшов Здоровань. Ось уже довго вони борються-б'ються. Однак під кінець Здоровань приловчився й уперіщив чорта ціпком, чорт подригался й дух випустив.
На третій вечір третій чорт скакає прямо у замок, а велетень помахав рукою — мол, нехай підійде до нього. Чорт підійшов, запитує:
- Чого треба?
- Дивися, ось отут прийшов один у печеру, не можу з ним упоратися. Оброби-но з ним сам!
- Де? А ну нехай вилізе! - розгнівався чорт.
Вийшов Здоровань. Ось уже довго вони борються-б'ються. Однак під кінець Здоровань приловчився й уперіщив чорта ціпком, чорт подригался й дух випустив.
- Ось і славно! - говорить велетень. - Тепер моя черга потрудитися. Першою справою роздобуду гарні щипці й цвяхи. Ти будеш усе це час у печері ховатися; я тем годиною піду до відьми, тому що вона мені — слузі своєму — довіряє, і скажу, що всі три чорти загинули; мов, прийшов якийсь богатир, якого ніхто, навіть вона сама, не у силах здолати. Тоді вона запитає у мене ради, і я навчу її, щоб тихенько підкралася до печери збоку й непомітно пролизала діру у скелі, таку, щоб проліз її мова. Богатир, мов, схопиться за мову голими руками, захоче пощупати, що це за шматочок, але тільки доторкнеться, отут і зможеш богатиря проковтнути. Я так скажу, відьма мені й повірить. Але не доторкайся до мови голими руками. Я прибіжу тобі допомогти. Ти схопиш мову щипцями, потримаєш, а я стукіт! стукіт! - приб'ю мову цвяхами до скелі. Тоді прийде відьмі вічно нудитися тут, а тьма у ту ж мить із міцності перейде сюди на печеру. Заодно й малих чертенят у неї заженемо.
Як сказав велетень, так усі й було. Ледь просунула відьма мова, отут Здоровань і прихопив його щипцями, а велетень прибив до скелі. А як наостанку ще й малих чертенят загнали у печеру, тоді замок відразу засяявся чистим золотом.
Король із радощів не знає, що робити, як відплатити Здорованеві, а Здоровань від усього відмовляється:
- З рідні плати не беруть. Я тільки заради того тебе виручав, щоб сестра дружини твоєї пішла за мене заміж.
Почувши це, король із королевою ще більше обрадувалися, тому що поріднитися з таким богатирем — справа завидна. На третій день усе проводжали Здорованя додому до нареченої й пообіцяли приїхати на весілля.
По дорозі до Здорованя той самий велетень пристав, говорить:
- Спасибі, що пособил мені від чортів так від відьми позбутися. Тепер я вільний. Але за те, що допоміг я тобі відьму здолати, повинен ти віддати мені ведьмино яблуко!
- Тому б немає? - відповідає Здоровань. - Тільки, знаєш, зовсім небажання мені далі пішки йти. Коли зможеш роздобути віз, який по повітрю відвезла б мене до нареченої, тоді віддам тобі яблуко!
- А чого ж ні, перегоди малість, зараз буде. Приніс велетень віз, а Здоровань яблуко віддав.
Ось Здоровань — раз-два! - домчався до лісової галявини, де у той день коня прив'язав: Наївся кінь досита, до відвалу. А Здоровань подумав: «Постій, але ж і я притомився порядком. Тут відісплюся як випливає й додому поспію вчасно».
Отут він і влігся. А поки спав, велетневі стало жалко свого воза. Кинувся він навздогін, побачив — спить Здоровань, убив його й забрал віз.
Так пролежав Здоровань увесь день і всю ніч. А на інший день з'явився той чоловічок, якого Здоровань від змії врятував, помазав рану чарівним зіллям і пожвавив Здорованя, розповів усе, що відбулося з ним, поки той спав. Дякував йому Здоровань стократ, а потім підхопився на коня, додому до нареченої заквапився.
Незабаром Здоровань із королевной і весілля зіграли. Прийшли на весілля усе із замка, визволеного у чортів, прийшли й батьки Здорованя. Гуляли дев'ять днів і дев'ять ночей.
А коли старий король умер, став Здоровань королем.