Було у однієї людини троє синів: два розумні, а третій - дурень. Визначив батько старшого сина до пастора у кучері. Але не впорався старший син із цією справою - через тиждень пастор відправив його додому. Послав батько другого сина, але і його пастор прогнав. Нарешті послав батько дурня. Приходить дурень, а пастор запитує:
- Ну як, зможеш кучерями бути?
- Кучерями-Те? Не знаю, ніколи не доводило мені бути кучерями. Ось свиней пасти - цьому я у батька вивчився.
- Ну добре! Будеш свиней пасти. А плату наприкінці року таку одержиш: дозволю тобі дати мені три клацання по чолу.
Дурень погодився.
Через деякий час умерла у пастора мати, і на похорон треба було зарізати дев'ять більших угодованих биків.
Зібралися всі пасторови слуги цих биків різати, але бики расшвиряли людей, немов лузгу. А дурень дивиться на усе це й регоче. Запитує його пастор:
- Чому ти, дурень, смієшся?
- Так ось над твоїми різниками сміюся.
- Ну, коли ти гаразд над іншими сміятися, піди заріж сам!
- Що ж, і піду! - відповів дурень, увійшов у хлів, схопив одного бика за роги, клацнув його по чолу - той і готовий, схопив інший, клацнув по чолу - теж готовий. Так усіх биків і перелускав.
Побачив пастор, яка силища у його свинопаса, і дуже злякався. "Що ж це із мною-те стане, - думає він, - коли наприкінці року треба буде з дурнем розплачуватися?" У перше ж неділю запитав пастор у церкві у парафіян, не чи знає хто такого небезпечного місця, куди б можна було дурня послати, щоб він звідти не повернувся.
Стали думати так ворожити - ніхто нічого доладно згадати не може. Нарешті хтось викликнув:
- Я знаю! У такому-те лісу коштують копиці вівса, і щоночі приходить туди величезний ведмідь цей овес є. Ось куди дурня послати треба! Сподобалося це пасторові. Прибіг він додому й говорить дурневі:
- Ось що, три роки тому назад у мене пропала корова, а давеча її бачили на узліссі лісу біля копиць вівса. Іди-но й приведи її додому!
- Що ж, треба так треба! - відповів дурень і відправився у ліс. Іде й думає: "Корова, що три роки по лісах бродила, уже не корова, а дикий звір. Голими руками її не побереш. Піду-но я викую гарний кийок". Викував він кийок вагою у тринадцять берковцев, прийшов на опушку лісу й сховався у копиці вівса, тільки голову ледве висунув, щоб по сторонах дивитися.
Близько напівночі бачить дурень: вийшов з лісу величезний ведмідь і за овес прийнявся. У дурня аж руки зачесалися. Та тільки ведмідь до його копиці підійшов, дурень хвать його однієї рукою за вуха, а іншої давай бити щосили дрюком. Бачить ведмідь: жарти погані, посмирнел. А дурневі усе одне - хоч рвися, хоч плач - знай собі тягне клишавого, так і привів його у хлів до пастора.
Побачив пастор, що дурень і з ведмедем упорався, пущі колишнього злякався. Що ж від нього залишиться, якщо наприкінці року такий богатир його три рази по чолу клацне? Розв'язав пастор дурня погубити будь-що-будь. Став він думати, куди б ще дурня послати? Та так думав, і едак прикидав, нарешті розв'язав:
- Слухай, дурень! Три роки тому назад заблудився у величезному болоті мій слуга. Через болото річка тече. Пішов він на річку купатися так так і не повернувся. Іди-но відшукай мого слугу!
- Що ж, треба так треба! - відповів дурень і відправився на болото. Бачить: річка тече, а у берега - човен. Ліг дурень у човен і заснув.
Близько напівночі прокинувся він і чує: іде хтось, так так тупотить, що земля тремтить. Підняв дурень голову - перед ним чорт про три головах.
"Що ж робити?" - подумав дурень, однак баритися не став: схопив чорта за бороду й давай його охаживать залізним кийком. Уже як чорт не рвався, але дурень його не випустив і притяг у пасторово маєток.
У будинку пастора усе ще спали, ніхто йому двері не відчиняє, а отут чорт брикає, немов скажений. Розсердився дурень і стукнув у двері вказівним пальцем, щоб людей розбудити. Але ось лихо! Видне, занадто сабоно стукнув:
Двері вилетіли. Вискочив з будинку пастор, заволав:
- Посади свого чорта до ведмедя, а мене не тривож!
Що ж, посадив дурень чорта до ведмедя, а сам спати пішов.
Ранком пастор знову став думати, куди б ще дурня послати.
Та придумав: нехай дурень запряже ведмедя у візок, прихопить із собою риса і їде до короля.
Добре. Запріг дурень ведмедя у візок, посадив чорта на козла за кучері й покотив, немов пан. Приїжджає до короля, а король йому й говорить:
- Бачиш: велике озеро, а на березі палац коштує. Ось у тому палаці треба тобі провести одну ніч.
А у палаці жили чорти, і на березі озера було сила-силенна каменів. Але це були зовсім не камені, а зачаровані люди. Багато років тому на цім місці був базар, і ось одного разу з'явився на базар рис і перетворив усіх людей у камені, а сам залишився жити у палаці, як говориться, під самим носом у короля. Як не намагався король вижити безсовісного чорта, усі дарма. Ось у тому-те палаці й повинен був дурень переночувати.
Що ж він зробив? Тільки приїхав у палац, велів своєму чортові випрягти ведмедя й наковать залізних горіхів. Увечері насипав він цих горіхів у ліву кишеню, а теперішніх - у правий. Нічого не став він розповідати своєму чортові, відіслав його спати й сказав, що самому йому спати лягати ще рано. Чорт із ведмедем спати вляглися, а дурень сидить, чекає, що далі буде. Чекає він, чекає. До напівночі всі тихо, ні звуку.
Тільки північ настала - застукало, загриміло у палаці. Такий шум піднявся, хоч вуха затикай! Схопив дурень міцніше свій важенний дрюк і чекає, що буде. Глядь: двері відчиняється, і входить сам чорт про дев'ять голів.
- Ти кого чекаєш? - запитує.
- Тебе! - відповідає дурень. - На ось, я тобі горішків приніс пощелкать.
- Що ж, спробуємо, які твої горішки!
Дав дурень чортові жменя залізних горіхів, а сам дістає із правої кишені теперішні й клацає. Гризе чорт залізні горіхи, гризе, так що іскри сиплються, а розкусити не може. Засміявся дурень.
- Ах, ти ще сміятися будеш? - розлютив чорт і вцепився дурневі у волосся. Але дурень згріб чорта за бороду, пригнув до землі й одним махом відрубав три голови. Отут чорт спритно вивернувся й з, що залишилися шістьома головами сховався на дні озера. Жалко дурневі, що чорт утік, так що поробиш? Не лізти ж за ним у воду.
У ту ніч вуж більше нічого не трапилося.
На наступний вечір велів Дурень своєму чортові викувати залізної людину вагою у тридев'ять берковцев і покласти його у кут. Настала північ, у палаці знову шум піднявся. З'явився чорт про дванадцять голів і запитує:
- Ти кого чекаєш? Та навіщо моєму братові минулої вночі три голови зніс? Тепер із мною битися будеш! А дурень сміється:
- Стану я з тобою возитися! Ти отут репетуєш у всю глотку, а геть там у куті спить мій дід, так він навіть і не прокинувся. Де вже тобі із мною змагатися!
- Давай сюди свого діда! - закричав чорт і у серцях накинувся на залізну людину, прагне його у жмути розірвати. Тільки хіба залізо розірвеш? Чорт пазурі затупив, зуби обламав, а дід усе не прокидається. Нарешті схопив чорт діда, щоб викинути його крізь дах, а дурень побери й штовхни чорта. Чорт разом з дідом гримнувся на підлогу. Чорт унизу, дід – на ньому. Схопив дурень свій залізний кийок, давай чорта бити й зніс йому половину голів.
Бачить чорт: кепська справа, і став просити дурня, щоб відпустив його живим.
- Так і бути, - відповідає дурень, відпущу, але ти з палацу назавжди заберешся й ті камені на березі знову у людей перетвориш!
- Усе зроблю, тільки не бий!
Приніс чорт дурневі горщик із ключами - це-де ключі від палацу. Але дурень говорить:
- Тут не всі ключі!
Приніс чорт ще один горщик із ключами, а дурень знову своє:
- Та це не усе!
Приніс тоді чорт третій горщик - мол, тепер-те вже всі ключі тут! Побрав дурень ключі й велів чортові камені знову у людей перетворити. Виконав чорт наказ і забрався з тих місць навіки. А дурень побрав ключі від замка, зібрав усіх людей, що він звільнив від чарів, прийшов до короля й говорить:
- Ось тобі ключі від твого палацу й ось твої люди! А чортів я звідси назавжди прогнав.
Зрадів король, видав за дурня заміж свою дочку й віддав йому своє королівство.