Був у однієї людини син, кликали його Силач. Підріс Силач і просить батька:
- Батько, покажи мені наші поля, чи великі вони. Повів його батько поля дивитися. А посередині поля росла більша-превелика ялина. Силач запитує:
- Що це за квіточку?
Схопив він ялина за верхівку й вирвав разом з коріннями. Здивувався батько, а Силач побрав ялину однієї рукою, іншої обдер усі гілки й говорить:
- Ось славна тростинка у мене буде, коли я гуляти піду. Повернулися вони додому, Силач Зголоднів й просить у матері є. Мати прагла приготувати на швидку руку що-небудь перекусити, але батько говорить:
- Такою малістю ти його не нагодуєш. Звари-но краще каші у нашому десятиведерном казані.
Зварила мати кашу й прагла було її у миску покласти, а Силач говорить:
- Навіщо ще накладати? Так поїм, з казана. Та як узявся за кашу, так усю й з'їв. Побачив це батько, насупився:
- Ні, син, не зможу я тебе прокормити! Іди-но ти краще до короля. У палаці й робота тобі по плечі найдеться, та і їсти ти там зможеш, скільки твоєї душі завгодно.
- Що ж, батько, я б не ладь, тільки сам не піду. Нехай король за мною прийде, тоді піду.
Надіслав за ним король один раз, надіслав інший, а Силач усе не йде. Тоді надіслав король за ним шістьох солдатів, а він усе не прагне. Ну, не йде він гарний-гарному-по-гарному, розв'язали солдати його силою привести. А Силач сміється:
- Стану я з вами, тхорами, возитися! Ось вам!
Та як стукнув кожного солдата пальцем, так усіх і вбив на місці. Надіслав король за ним дванадцять солдатів. Їхній Силач теж перебив. А потім задумався: "Не справа це, стільки королівських солдатів угробив! Прийде мені піти до нього".
Прийшов до короля, подав руку й запитує:
- Ну, король, що гарного скажеш?
- Залишайся так послужи мені, у мене справ невпроворот!
- Що ж, послужу, мабуть! - пробурчав Силач і залишився.
Через якийсь час став Силач королеві натякати, що він не ладь на принцесі одружитися. Король тільки очима повів:
- Ну, синок, коли прагнеш на моїй дочці одружитися, дістань мені спочатку золотого коня, золотий собаку й золотого півня. Поки не дістанеш, дочки я тобі не віддам.
- Добре! - погодився Силач і відразу відправився до коваля, щоб той викував йому кийок міцніше, таку, що не гнеться, не ламається. Викував коваль кийок вагою у берковец. Але Силач ударив кийком себе по пальцю - кийок і зламався. Додав коваль ще берковец заліза, і кийок вийшов на славу.
Перед тем як у шлях відправитися, зайшов Силач до принцеси попрощатися й покарав, щоб вона його чекала й, спаси бог, не виходила за інший. Пообіцяла принцеса його чекати й наділу йому на палець своє золоте кільце.
Ішов Силач, ішов, зустрів величезного здорованя й запитує його:
- Ти хто такий?
- Я - Водуразгоняй. Як вилучу свій ціпок у воду, вода відразу розступиться й можна посуху пройти.
- Підемо із мною!
Погодився Водуразгоняй. Ішли вони, ішли й зустріли людину, яка гори рухав. Запитує його Силач:
- Ти хто такий?
- Я - Горипередвигай.
- Підемо з нами!
Пішли вони втрьох і зустріли ще одного велетня. Запитує його Силач:
- Ти хто такий?
- Я - Бачиш-Усе-Чуєш.
- Підемо з нами!
Відправилися вони далі вчотирьох і прийшли до замка, де жив чорт. А навколо замка текла більша ріка - ніяк не перебратися.
Ударив Водуразгоняй своїм ціпком по воді, і відразу стало сухо. Увійшли вони у замок, бачать: у кімнаті старезна баба сидить. Це була чортова мати. А сам чорт зі своїми синами невідомо куди подівся.
Через ріку до замка був перекинений міст, по якому чорти додому скакали. Велів Силач Бачиш-Усе-Чуєш за цим мостом наглядати, щоб чорти їх не застали зненацька. А Водуразгоняй і Горипередвигай спати відправив, та й сам здрімнути приліг. Дрімав, дрімав, а по-справжньому заснути не може. Нарешті не витримав, протер ока, підхопився з постелі й пішов подивитися, що у мосту робиться. Приходить. Ось ті на!
Бачиш-усе-Чуєш хропе щосили!
Ох і розсердився Силач, але подумав, подумав і не став його будити: нехай вуж соня виспится! Сіл Силач під мостом і розв'язав сам чортів підстерегти.
Чекав, чекав і дочекався - близько напівночі скакає на чорному коні молодший син чорта, а за ним чорний собаки й чорний півень. Під'їхав він до мосту, а кінь на міст не йде.
- Чому на міст не йдеш? - запитує молодий чорт. А кінь, собака й півень відповідають:
- Під мостом богатир коштує, він нас уб'є.
- Ну, коли він такий сабоний, нехай виходить - поборемося!
Вийшов Силач з-під мосту так як трахне молодого чорта своїм залізним дрюком по голові - з того й дух геть.
Відвів Силач коня, собаку й півня на чортову стайню й замкнув їх там. Ранком Силач запитує Бачиш-Усе-Чуєш:
- Ну, що вночі бачив?
- Нічого не бачив, - відповідає той.
Що ж - немає так немає. Велів Силач на наступну ніч, щоб Горипередвигай ішов міст вартувати. Але й той заснув. Довелося Силачеві замість нього чортів підстерігати. У цю ніч він убив середнього сина чорта, а його коня, собаку й півня теж у стайні замкнув.
На третю ніч міст вартував Водуразгоняй, і усе було так само, як у перші дві ночі. У цю ніч Силач убив старшого сина чорта, а коня, собаку й півня у стайні замкнув.
На четверту ніч сам Силач зібрався міст вартувати. Перед тем як іти, поставив він на стіл три тарілки, на тарілки - по склянці, налив у склянки води й покарав своїм товаришам:
- Ви залишайтеся тут і дивитеся у ці склянки. Якщо вода у них почервоніє, то заважайте її щосили, щоб у мене, коли я на мосту із чортом битися буду, сили додалося.
Спустився Силач під міст і чекає. Ось настала північ, скакає на золотому коні сам чорт - земля під ним ходуном ходить, а за ним золотий собака й золотий півень. Під'їхав чорт до мосту - золотий кінь ірже, золотий собака гавкає, золотий півень співає, а на міст іти не прагнуть.
- Чому на міст не йдете? - кричить чорт. Відповідають йому золотий кінь, золотий собака й золотий півень:
- Під мостом сам Силач коштує, він нас уб'є.
- Ну, коли це сам хвалений Силач, нехай вийде із мною силою помірятися!
Вийшов Силач з-під мосту, і почали вони битися. Ударив чорт Силача, і той майже до колін у землю пішов. Тоді вперіщив Силач чорта й увігнав його у землю до щиколоток. Ударив чорт другий раз Силача, і Силач у землю вище колін пішов. Тепер Силач чорта саднув, і ось чорт майже до колін у землі. Ударив чорт Силача третій раз і ввігнав його у землю по стегна. Говорить Силач чортові:
- А що, під час роботи відпочити можна?
- Ясна справа - можна, - відповідає чорт.
А тим часом вода у склянках у кров перетворилася, піниться, через край переливається, а ледарі утомилися за день і заснули. Зрозумів Силач, у чому справа, і як тільки чорт йому перепочинок дав, зірвав з голови шапку й жбурнув її у стіну замка, але його товариші так і не прокинулися. Тоді зірвав він свої черевики й запустив їх у стіну замка - а друзі як спали, так і сплять. Нарешті зірвав він із шиї хустка й кинула його у стіну замка. На щастя, пробила хустка стіну й зачепив ніжки ліжок. Відразу соні опам'яталися, зачули, що лихо спіткало, і прийнялися що їсти сил заважати воду у склянках.
Та чим більше заважали, тем сабоніше ставав Силач. Знову кинувся він на чорта. Та - ось чудо! - б'є його чорт щосили, але Силач не тільки не йде у землю, а, навпаки, після кожного удару із землі піднімається. Туго чортові довелося: зовсім його Силач у землю ввігнав, засміявся й крикнув:
- Щоб тебе, риса, чорти забрали!
Обробив Силач із чортом, а його золотого коня, золотий собаку й золотого півня у замок привів. Підкликав він своїх товаришів і надавав їм ляпасів за те, що ледве було його не погубили. Ранком Силач дав кожному з них коня, собаку й півня - тих, що відібрав у синів чорта. Собі ж залишив золотого коня, золотий собаку й золотого півня. Підхопилися вони всі четверо на коней і до будинку повернули.
Проїхали небагато, і Силач раптом згадав:
- Де ж золоте кільце, що принцеса мені на палець надягла? Я його у замку у чорта забув!
Робити нема чого. Велів він товаришам далі їхати, а сам за кільцем повернув. Під'їхав до замка, але - що це? - ворота на запорі, у замок не пробратися! Задумався Силач: що ж йому тепер робити? Отут золотий кінь, собака й півень навчили його, як перетворитися у муху, щоб крізь замкову щілину за кільцем пролізти. Обернувся Силач мухою, проліз крізь замкову щілину й тільки праг кільце побрати, як раптом бачить: сидять у іншій світлиці три чортові дочки з матір'ю чорта й про щось судачать. Розв'язав він підслухати, про що вони говорять.
Влетів Силач у кімнату, сіл на грубку й слухає. Говорить чортова мати:
- Неодмінно повинні ми цьому Силачеві помститися. Завтра я обернуся білою корчмою у дороги, по якій вони поїдуть. Зайдуть вони у корчму так там і залишаться.
- Цього мало! - говорить перша дочка. - Я обернуся гарячим сонечком і буду палити їх нещадно. Захочуть вони пити, і з'явиться перед ними прохолодна річка. Нап'ються вони з річки так там і залишаться.
- Цього мало! - говорить друга дочка. - Я обернуся грушею, посипаної плодами. Покуштують вони груш так там і залишаться.
- Та цього мало! - говорить третя дочка. - Я обернуся м'якою лучкою й нашлю на них сон. Стриножать вони коней, самі ляжуть на травичку так там і залишаться.
Вислухав усе це Силач, схопив кільце, проліз крізь замкову щілину, прийняв свій колишній вид, підхопився на золотого коня й що їсти духу пустився своїх попутників доганяти, а золотий собака й золотий півень за ним біжать.
Наздогнав він товаришів, але ні слова не сказав. Їдуть вони, їдуть, бачать: як же, коштує у дороги біла корчма. Товариші Силача так і рвуться у корчму, начебто тягне їх хто, але Силач нізащо не пускає. Їдуть далі. Сонце так палить, так палить - сил немає! Та отут, як навмисно, річка тече, а вода у ній прозора так прохолодна. Для товаришів це немов манна небесна: потрібно їм напитися, та й усі, а Силач нізащо не дозволяє. Проїхали цю річку, і велить Силач їм назад подивитися. Глянули: ніякої річки ні, та й пити більше не хочеться. Їдуть далі. Коштує у дороги груша, а на ній повно плодів. Пристрасть як хочеться їм груш покуштувати, але й цього Силач не дозволив. Ще небагато проїхали - луг перед ними. Травичка на ньому м'яка, запашна, і так їм спати захотілося, прямо з коней падають. А Силач усе квапить:
- Нема чого тут спати! Їдемо далі!
Доїхали до перехрестя - сон як рукою зняло! Попрощався Силач із товаришами на перехресті й говорить:
- Беріть кожний по коневі, по собаці так по півню і їдьте, куди прагнете, а я додому поїду.
Повернувся Силач із золотим конем, золотим собакою й золотим півнем до короля й одружився на принцесі.