Посперечалися якось пес із лисицею: у кінців надумали: нехай у бої
Силами поміряються. Домовилися так, щоб кожний із собою двох воїнів привів, а чиїх бійців здолають, тому й самому помирати. Місце бою у лісі призначили, неподалік від хати, де пес жив. У призначений строк прийшла на поле бою лисиця з кабаном так з ведмедем. А пес запізнився: не зміг він так швидко союзників собі знайти. Він було, коня покликав, а той відговорюється. Мене, говорить, хазяїн на роботі загнав, не можу воювати. Пішов пес бика кликати, але й той відмовляється, говорить: учора на купинах ріг ушкодив, голову нині так і ломить.
Уже й строк підходить, а хто запізниться, той, уважається, програв. Що робити псові? Сабоних друзів не знайти, довелося кота з півнем побрати. А тем що? Згодні вони псові пособить. Поспішили вони втрьох у ліс, щоб не дуже запізнитися.
Чекала-Чекала лиса своїх супротивників і підмовила ведмедя на ялину піднятися так подивитися, не чи йдуть? Заліз ведмідь на ялину, подивився й говорить: ідуть, мол. Лисиця запитує: — чи Далеко?
Ведмідь у відповідь: — Зараз підійдуть.
Лисиця запитує: — А ворог при зброї?
Ведмідь говорить: — Один більший дрюк за собою волочить, інший двома кривими шаблями у повітрі розмахує так репетує: «Подати їх сюди! Подати їх сюди!..»
Почув це кабан і давай у мохи зариватися. А лисиця ведмедеві кричить: — Злазь! Готуйся до бою! - Але ведмідь у відповідь: — Ні, — говорить, — не злізу. Отут, на дереві, ворог мене не примітить.
Злякалася лиса, у ліс навтьоки пустилася. А кабан у мохи глибоко зарився — тільки кінчик хвоста назовні стирчить.
Прийшов пес зі своїм військом, а ворога — не мабуть. Півень крабоми захлопав, пісня свою бойову прокукурікав. У кабана зі страху хвіст затремтів, а котові здалося — мишка. Він кінчик хвоста — цап! Вискочив кабан — і давай бог ноги. Отут і кіт до смерті перелякався, так зі страху на ялину й поліз. А ведмідь подумав, що кіт напасти на нього прагне, звалився з дерева як мішок полови, і навтьоки. На тому бій і скінчився.