Відвів якось пана одній людині надяг землі у лісі. Людей, не гаючись, побудував хатинку, викорчував пні й засіяв поле. Так тільки землі було малувате, усього якийсь клаптик, прогодуватися важко, ось і доводилося людині заради приробітку ходити до пана пні корчувати. А пні корчувати — справу неспоре, багато не заробиш.
- Ох, важко! - зітхає якось мужик.
Тільки сказав він це, як звідки не візьмися підходить пригожа жінка й говорить:
- Нічого, нічого, із цього дня не так важко буде. А та жінка була Лайма!
Так і вийшло. На інший день робота зовсім по-іншому спориться, пні, точно морква, самі із землі вискакують.
На третій день знову приходить до мужика Лайма й запитує:
- Ну як, тепер легше?
- Спасибі, спасибі! Тепер як по маслу йде.
- Ось як — це мені приємно чути! - говорить Лайма й зайшла у хатинку відпочити.
Так як на гріх у ту саму хвилину управитель вилазить із хащі й запитує:
- Агов, корчевщик, що це за баба зайшла до тебе у халупу?
- А бог її знає! Як приходить, так і йде, не позначившись.
- Ось воно як! Пан надіслав мене подивитися, чому ти отут займаєшся, а ти мені казки плетеш, правди не кажеш!
- Які там казки, коли я й насправді не знаю, хто вона така. Одне тільки знаю, що слово у неї вірне. Як пообіцяла мені легке життя, так усе легше пішло й робота засперечалася: пні самі із землі, як гриби, вилазять.
Почув таке управитель і помчався до пана. Примчався й наговорив йому повний мішок про усе, що бачив і чув. Пан спершу було не повірив, так тільки управитель став божитися:
- Ось, право-право-ледве-право, ця баба не проста, її слова чудесну силу мають. Подивився б ти, пан, як він із пнями справляється, начебто гнилі опеньки смикає. Потрібне нам цю бабу у маєток залучити. Так ось лихо — по-гарному-те вона із цим корчевщиком не розстанеться. Е, стій, стій! Ось що я надумав. Випровадимо-но його із цього світла, пошлемо на місяць із якою-небудь звісткою, так щоб у три дні з місяця повернувся. Ясна справа — як туди догодить, назад не повернеться.
Сподобалося це панові. Відразу покарав він корчевщику відправитися па місяць і принести звідти таку-те й таку-те звістка. Гірко заплакав корчевщик. Так отут приходить Лайма.
- Чого плачеш?
Так і так, — розповів їй усе мужик.
- Не горюй, закину я цей клубок на місяць, він і розмотається. Ступай по нитці, ось і злітаєш жваво туди й назад.
Добре. Побував корчевщик на місяці й через три дні зі звісточкою вертається назад. Пан диву дається, а управитель плечима потискує. Так на інший день управитель нове придумав.
- Пошлемо його зі звісткою на сонце — це куди далі!
Добре. Послали на сонце. А Лайма інший клубок закинула, людей за три дні, немов метелик, злітав туди й назад. Пан диву дається, а управитель плечима потискує. Так наступного дня управитель знову нове надумав.
- Пошлемо-но його у пекло, ось вуж звідки він не вибереться!
Добре. А Лайма знову розпустила клубок. Покотився він. Котився, котився, поки не зупинився на самому дні пекла. Ішов за ним мужик, ішов, поки до воріт пекла не дійшов. Оглянувся й бачить за собою свого управителя. Той за ним слідом відправився, щоб простежити, чи вірно він до пекла добереться. Нитки від клубка управитель не бачив; тільки корчевщику її було видне.
Розгорнув корчевщик ворота у пекло й змело ввійшов туди. Не встигнув і кроку ступити, як зіштовхнувся з покійним батьком свого пана. Чорт його послав важкі бочки через огорожу перекочувати. А корчевщику яка справа до цих бочок?! Він собі далі йде, а панів батько пішов своєю дорогою.
Ось корчевщик справив свої справи й пішов назад з пекла. А чорт проводив його до воріт, побачив, як панів батько, крекчучи так охаючи, бочки катає, і невдоволено скривився. Побачив це управитель і розв'язав: Дай-но я малість допоможу своєму старому благодійникові.
Зіскочив він з коня й навалився на бочку. Уперся, а бочка ні з місця.
Побачив це чорт, схопив дрюк. «Два такі здоровіші жеребці не можуть дріб'язкову бочку відкотити!» Присуджує так нахлестивает із усієї сечі — раз по управителеві, іншій — по покійному пані. Дивився, дивився на це корчевщик, бачить, з управителя вже всю шкіру спустили. Набридло дивитися, плюнув він і відправився геть.
На третій день управитель ледве живої повернувся. Показав він панові, як йому чорт боку обробив, і розповів, як усе було. Вислухав пана, розгнівався на корчевщика — перегоди у мене!
Та надумав:
- А ну, вирити довгу темну печеру з виходами з обох кінців, поставити посередині чан з окропом. А корчевщика прогнати через печеру — напевно впаде у чан і звариться!
Тільки Лайма попередила корчевщика, покарала, щоб ішов змело й тоді з ним нічого не приключиться.
Ось пішов він. Ті слухають: щось там у печері плюхнуло! Пан з управителем так і покотилися зі сміху. Проходить ще хвилина. Тільки що це? Виходить із печери корчевщик, живий-здоровий, та ще з голови до ніг у золото обряджений.
- Де ти золотим платтям розжився? - запитують його.
- Як де? Ішов, ішов, та й звалився у чан, а як з нього вибрався — глядь, увесь у золоті.
Почули це пан з управителем, кинулися у печеру, щоб у казан догодити.
Догодити-Те догодили, так тільки назад не вибралися: зварилися заживо.