У одних бідняків ніколи не було дітей. Одного разу сидять вони вдвох за столом і говорять:
- Послав би нам господь дитя, нехай хоч найменше, з їжачка! Тільки вимовили ці слова, як вилазить через піч маленький їжачок і говорить: — Я ваш син! Прийняли старі їжачка й стали ростити. Коли їжачок підріс, мати сказала:
- Будь мій синок побільше, так свиней би пас, а такого малого свині затопчуть, що тоді?
- Чого засмучуєтеся, мабуть, попасу!
- А не боязно тобі, синок?
- Мені-Те свиней боятися! Екая дивина! Тільки дайте мені їх, буду пасти за милу душу!
Добре. Ось загнав їжачок свиней у ліс і пас три роки, жодного разу додому не приганяючи. За цей час свині так розплодилися, що й не порахувати; однак їжачок уберіг усіх до єдиної.
Ось трапилося одного разу владиці тих земель заблудитися у лісі на полюванні. Блукаючи, помітив він ежиково череда, а самого пастушка-те не бачить: заліз їжачок у біляче дупло.
- чи Немає отут де й пастуха при цих свинях? - крикнув владика у весь голос.
- А як же! Ось він, я! - відповідає їжачок з дупла.
- Де ж ти?
- У білячому дуплі я.
- Вилазь сюди до мене, поговоримо!
- Тому б і немає? - відповів їжачок і виліз назовні.
- Як можеш ти, такий махонький, свиней пасти?
- А як міг ти, такий здоровіший, заблудитися?
- Виведи мене із цього лісу.
- Тому б і немає? Віддай мені свою молодшу дочку у дружин, тоді миттю виведу.
- Ще чого захотів! Щоб я тобі, отакому жабенку, свою дочку віддав!
- Коли немає — не треба! Шукай дорогу сам!
Поскакав владика. Проплутал він увесь день, а до вечора назад приїхав.
- Де ти? Бач, малий-пастушок, ніяк не можу я дороги знайти, виведи мене звідси!
- Тому б і немає? Тільки віддай мені свою молодшу дочку — ось і виведу.
- Буде тобі бовтати! Не можу я цього зробити!
- Коли немає — не треба! Шукай дорогу сам! Обскакав владика всі окрест; скоро й назад відвертав.
- Ну, тому що? Виведеш мене у поле?
- Тому б і немає? Тільки віддай свою молодшу дочку, тоді відразу виведу.
- Що з тобою поробиш? Забирай на здоров'я!
- Стало бути, обіцяєш мені свою дочку?
- Обіцяю!
- Добре. Тоді поїдь за мною цією стежкою; так квап, поки у мене свині не розбрелися.
Показав їжачок владиці дорогу, зговорився, у який день на весілля приїжджати, і припустився що було духу назад до свиней. За три дні до весілля пригнав їжачок свиней на батьківське подвір'я. Батько тільки руками розлучає: усі хлевушки, усі загони, усі закутки повнісіньким; куди не сунися — усюди рохкання.
На третій день спозаранок витягся їжачок одежинку святкову, поверх їжакову шубейку напнув, запріг двох чорні півнів у берестову карету й понісся у всю спритність у палац до своєї нареченої. Владика зустрів його не голіруч; наказав він солдатам каменями берестову карету закидати й півнів перебити. Але ледь камінь підлітає, як півні скік! скік! підстрибнуть — камінь низом повз. Та так доти, поки карета у дверей палацу не зупинилася й обоє півня не проспівали: — Кукареку! Нашого владики зять приїхав!
Виходить наречена назустріч, кладе їжака у шовковий фартух і у палац несе. Обидві старші сестри сміються, знущаються, а молодша знай відповідає: — Добре, добре, який вуж мені наречений, з таким і буду століття вековать!
Зранку наречена знову кладе їжачка у свій фартух і несе у церкву вінчатися. Кільце заручне надягла їжачкові на лапку, і після вінчання жінка побрала муженька свого у фартух, щоб назад у палац віднести. Колом глузують із потішної пари, а молода дружина знай відповідає: — Добре, добре, який вуж мені наречений, з таким і буду століття вековать!
Увечері, до сну збираючись, стяг їжачок свою їжакову шубейку й поклав на ліжко у ногах. Дружина побачила й думає: «На що берегти таку колючу шубейку. Постій, ось тільки засне чоловік — треба буде шубейку спалить!»
Як задумала, так і зробила. Так ось лихо! Ледь шубейка згоріла, — занедужав чоловік смертельно. Вона отут у сльози й давай виправдовуватися, а їжачок нітрохи не тужить, ще й дружину утішає, говорить їй: — Знаю, жінка люб'язна, знаю, що не по злому наміру ти це зробила, так тільки треба б спершу з муженьком порадитися, перш ніж за справу братися. Бачиш, не спали ти шубейку тепер, через два тижні я від неї й сам без усякого болю позбувся б; однак, коли витерплю, то побачиш ти чудо: сльози на радість переміниш.
Важко довелося їжачкові, однак терпів, терпів і витерпів. Особливо у останні дні хвороба його замотала. Але одного разу, тільки-но сонечко стало сідати, як їжачок з ліжка зстрибнув, фиркнув носом тричі й обернувся ставним королевичем. Тесть із радощів і влада віддав своєму зятеві. Молодий владика призвав до себе старих своїх і зажив з молодою дружиною щасливо.