Жив-Був хазяїн по імені Петерис. Був у нього батрак, теж Петерис. Щоб не плутати їх, люди прозвали хазяїна Більшим Петерисом, а батрака Маленьким Петерисом. Служив батрак хазяїнові вірою-правдою вже років десять, але за праці ні гроша з нього ще не одержав.
Подав Маленький Петерис на хазяїна до суду, однак помирити їх у цьому позові ніяк не вдавалося, справа йшла усе далі й далі, поки, нарешті, до самого короля не дійшло. Король призначив строк, коли обоє повинні були стати перед ним.
У призначений день, на зорі, хазяїн і батрак відправилися у столицю. Ішли, ішли, і раптом побачив Маленький Петерис на дорозі мурахи. Він вуж було настав на мураху, так той заблагав:
- Пошкодуй мене, добра людина, не дави, я тобі за це сторицей вшановую!
Переступив Маленький Петерис через мураху і йде далі. Пройшли вони ще з версту й побачили бджолу — упала, бідолаха, у воду, ось-ось потоне. Просить подорожан витягтися її з води.
Хазяїн і вухом не повів, а батрак побрав і спас бджолу. На подяку бджола пообіцяла допомогти йому у лиху.
Підійшов час обідати. Великий Петерис сіл у дороги й прийнявся за їжу. Маленький Петерис теж був голодний, так їсти йому було нема чого. Отут помітив він на дереві голублячи. Побрав ціпок, тільки праг його вбити, як голуб заблагав, пощади просить. Зглянувся Маленький Петерис і над голубом, а коли хазяїн наївся, обоє рушили далі. Прийшли до палацу.
Король відразу призвав їх до себе й велів викладати свої скарги. Але хазяїн, побачивши, що справа повертається не на його користь, побрав так тайкома й наговорив на батрака: мов, той хвастався, що за дві секунди сам обмолотить увесь хліб у королівській клуні.
Король повірив брехні й наказав відвести батрака у клуню, яка була повним-повна хлібом, і двері замкнути, пускай собі молотить.
Зажурився Маленький Петерис — як отут бути? Глядь, підповзає до нього той сама мураха, якої він пошкодував, і запитує, про що батрак затужив. Маленький Петерис йому у відповідь: — Як отут не тужити? Наказав мені король одному весь цей хліб обмолотити, коли не попораюся, зле мені доведеться.
- Не горюй, — відповіла мураха, — я тобі допоможу. Лягай і спи собі спокійно, усе буде добре!
Маленький Петерис послухався й незабаром заснув. Поки спав, наповзло у клуню мурах сила-силенна, вони з колось хліб по зернятку витягнули й у мішки зсипали; солому й полову у пуню перетаскали. Коли Маленький Петерис, виспавшись на славу, прокинувся, з молотьбою було покінчено.
Король тільки диву дається. А Великий Петерис знову наговорює королеві на Маленького Петериса: мов, той хвастався через близьку річку міст із воску побудувати, так такий, що сам король зможе по ньому переправлятися.
Наказує король суворо-пресуворо Маленькому Петі-Рису до обіду міст вибудувати, а коли готів не буде — голову із плечей геть.
Зажурився Маленький Петерис, пішов на берег, не знає, як йому бути. Отут підлітає та сама бджола, яку він з води витягся, і запитує, про що він затужив.
- Як отут не тужити? Король суворо-пресуворо наказав мені до обіду воскової міст через цю ріку вибудувати, а коли немає — не зносити мені голови.
Бджола промовила у відповідь:
- Не горюй! Лягай і спи собі спокійно, коли прокинешся, міст буде готовий.
Послухався Маленький Петерис, ліг, так тільки не спиться йому, тому що голодний до смерті. Підлітає отут голуб і запитує, про що він засмучується. Розповів Маленький Петерис, що його голод дошкуляє. Голуб велів йому почекати малість, упорхнул і миттю повернувся з різною ласою їжею й питвом.
Наївся Маленький Петерис, напився, приліг на землю й заснув міцним сном. Коли прокинувся, міст був уже давним-давно готовий.
Отут і сам король прийшов, не нарадується на гарний міст, хвалить Маленького Петериса за вправність. Велів він обдарити його щедро, а Великому Петерису присудив виплатити батракові усе платня сповна й ще різками покарав як випливає.