Забралася одного разу лисиця до мужика у город. Думала вона розжитися курятинкой, але курей там не було, тільки сидить у борозні, пригорюнившись, старий кіт.
- Що ти отут робиш? - ласкаво запитує його лисиця.
- Так ось сиджу, кума, думаю, що мені, старому, робити, куди податися. Вигнав мене хазяїн з будинку, мов, даремно хліб їм, старий став, мишей ловити не можу, - поділився кіт з кумою своїм горем.
- Не засмучуйся, - говорить лисиця. - Іди до мене у нору жити. Зрадів кіт, що хоч яка ні на є у нього дах над головою буде. Пішли вони до лисиці.
Пройшло три дні, як кіт у лисиці у норі поселився. Раптом підходить уводити, увести до ладу норі вовк. Іде вовк, тупотить, суки під ним так і тріскотять. Крикнула йому лисиця, щоб ішов потише, нареченого її не розбудив. Став вовк лисові просити, щоб вона нареченого свого показала. Але лисиця й не думає так просто нареченого показувати. Немає так ні, розсердився вовк і пішов. Зустрів він у лісі ведмедя так кабана. Розповів їм, що за чудеса у лисиці діються. Пішли вони до лисиці й стали її втрьох просити, щоб вона їм нареченого свого показала. А лисиця їх знай підбиває: мов, подивитися на нього коштує, тільки ось голіруч нехай краще не приходять. Принесуть гарне частування - здасться їм наречений. Ну, ведмедеві й вовкові роздобути їжу простіше простого. Підкралися вони до череди й потягли найкращого бика. А кабан тим часом місце вирівняв, щоб було де бенкетувати.
Веліла лисиця всім трьом сховатися: наречений, мол, боляче грізний, та й розглядати його зручніше бачили. А про себе вона розв'язала від зайвих ротів позбутися, бика вдвох з котом з'їсти. Не стали звірі з лисицею сперечатися, сховалися, як вона веліла. Вовк у верболіз заліз, ведмідь на дерево забрався, а кабан у мохи зарився. Вивела лиса кота. Іде кіт, вусами ворушить. Зголоднів він у лисиці у норі, побачив бика, накинувся на їжу, їсть і гурчить від жадібності.
- Ось зарядив: мурр так мурр, - бурмоче вовк у кущах. - Едак він, мабуть, усього бика один зжере.
Захотілося й кабанові на кота глянути, висунув він з мохів рило. А кіт, розв'язавши, що це миша, цап пазурами кабана за самий п'ятачок. Злякався кабан і - ходу. Побачив кіт, яка величезна миша йому попалася, з переляку шарахнувся у верболіз так прямо на вовка догодив. "Ну, кришка мені", - думає вовк, і кинувся навтьоки. Отут кіт і зовсім перелякався, зі страху побери та й стрибни на дерево. Обмер ведмідь, гримнувся на землю й - дай боже ноги - помчався слідом за вовком і кабаном. Ось і залишився бик лисиці так котові на двоє. Так старий кіт, що вуж і мишей ловити не міг, собі так лисицям відмінну печеню добув. Розумний у накладі не залишиться.