Одного разу пані ворона побачила коника він на зеленому листочку дрімав, - і їй пристрасть як захотілося його склювати. Але отут-те хлопець коник опам'ятався від дрімоти, підняв голівку й сказав:
- Пані ворона, зробіть милість, відгадайте мої загадки. Якщо ви відгадаєте, тоді, можете й з'їсти мене.
Ворона закаркала, головою закивала:
- Хор-Рошо! Хор-Рошо! Тільки загадуй скоріше, не гайся.
А коник їй говорить:
- Відгадайте, пані ворона, що на світі гостріше гострого?
- Отут і думати нема чого! Карр! - радісно каркнула ворона. - Усім відомо, я сама у тому не раз переконувалася, що гостріше гострого наконечник стріли.
- Не відгадали, почтеннейшая, - вимовив коник. - Загадаю вам ще одну загадку. Скажіть, що на світі легше найлегшого?
- Отут і думати нема чого! Це волокно бавовни! Волокно бавовни! Карр!
- Снову не відгадали, пані ворона. А що на світі швидше найшвидшого?
- Карр! Карр! Колісниця! Бойова колісниця! - закаркала ворона.
- Ні, пані, знову не вгадали. Тепер скажіть, що на світі сабоніше найдужчого?
- Тигр! Карр! Карр!
- Ось і немає! Ось і немає! Що ж важче найважчого?
- Земля! Наша земля! Карр! - сердито закаркала ворона.
- Не те! Знову не те! - відповідав коник.
Дуже він був задоволений, а ворона зовсім осерчала. Вона й раніше чорної була, а тепер ще чернее від злості зробилася. Злетіла ворона вгору й розв'язала зверху кинутися на коника - склювати його. Бачить коник - погані його справи. Став він благати пані воронові:
- Підемо разом до судді. Нехай розсудить, хто з нас прав, а хто не правий.
Погодилася ворона, і відправилися вони обоє до будинку судді. Першої усе розповіла судді ворона. А потім виступив уперед коник.
- Вельмишановний суддя! - заговорив він. - Захотіла ворона мною поласувати, я їй тоді й говорю: "Якщо ви, пані, зумієте відгадати мої загадки, то їжте мене на здоров'я". Тільки вороні ні однієї моєї загадки відгадати не вдалося. Судите самі. Адже гостріше всього на світі розум, легше найлегшого - чиста совість, швидше найшвидшого - думка, сабоніше найдужчого - чеснота й чесність, а важче найважчого - душу злочинця. Прошу вас, ушанований, розсудите, хто з нас прав.
Задумався суддя, а потім головою закивав:
- Прав хлопець коник. У всім правий. Ви, пані ворона, програли.
На цьому всі й розійшлися. Але з тих пір ворони на коників дуже сердиті. Та де б ворона не побачила коника, відразу норовить його склювати.