Трапилося так, що залишився Кхампха круглим сиротою. Жив він разом зі своєю старенькою бабусею у старій хатині на краю гірського селища. Були вони зовсім бідними, але Кхампха не нарікав на долю й намагався ретельно трудитися. З раннього ранку й до темряви він рубав дерева й палив пні, готовив землю під ріллю.
Одного разу бабуся сказала юнакові:
- Треба б тобі, Кхампха, рибки наловити. Піди до струмка й постав вершу. У цю пору у струмку риби пристрасть як багато.
- Добре, - відповів юнак і відразу прийнявся плести вершу.
Верша вийшла більша-превелика. Відправився Кхампха до струмка й поставив її. Ранком пішов перевірити, але верша виявилася порожній, а на березі струмка Кхампха помітив сліди різних звірів.
Так повторювалося щоранку. Засумував Кхампха й розповів про усе бабусі. Вислухала бабуся онука й порадила йому влаштувати пастку й піймати лісових звірів, адже це, звичайно, вони тягали рибу з верші.
Послухався Кхампха бабусиної ради, зробив усі так, як вона сказала. На інший ранок пішов до струмка, дивиться, попалася у пастку лиса. Підходить Кхампха до лисиці, а та раптом гірко заплакала.
- Випусти мене, Кхампха, на волю! - просить.- Я тобі ще придамся. Тільки поклич, я відразу прибіжу.
Пошкодував юнак лисові й випустив на волю. Устала лиса на задні лапки, а передні пригорнула до грудей і довго кланялася, тільки потім утекла у ліс.
Знову Кхампха поставив вершу й улаштував пастку. Цього разу у пастку попався тигр. Побачив він юнака, нахилив низько голову й мовить:
- Не кривдь мене, Кхампха, не губи! Краще відпусти на волю, я тобі ще придамся. Тільки поклич, я відразу прибіжу.
Пошкодував Кхампха тигра й відпустив. Поклонився тигр, лизнув юнакові ноги на подяку, радісно рикнув і втік у ліс.
На інший день Кхампха знову пішов до струмка - подивитися, є чи у верші риба. Бачить, у пастку носоріг попався. Зібрався було Кхампха розправитися з носорогом, але той просить:
- Не губи мене, я тобі ще придамся.
Добрий юнак відпустив і носорога.
На цьому справа не скінчилася: наступного разу попався у глибоку яму величезний слон. Він теж запросив пощади й подарував юнакові свій бивень. Після цього у сільці заплутався добрий лісовий дух по імені Пхи Ний. Та його юнак відпустив. Потім у пастку догодила величезна змія, і змієві Кхампха теж пошкодував.
З тих пір ніхто більше не лазив у вершу Кхампхи, став він щодня приносити додому повний кошик риби. Саму більшу й смачну рибину юнак варив окремо для бабусі. Поставить перед бабусею паруючий казанок, а вона відсуває його:
- Я вже стара, онученя, мені не потрібно багато їжі. А ти молодий, тобі треба добре є, станеш тоді спритним і міцним чоловіком, буде тобі під силу розорати будь-який гірський схил.
Якось раз бабуся з онуком увесь день рубали у лісі дерева, вернулися додому тільки до вечора. Увійшли у будинок і завмерли від подиву: колом чисто прибране, смачне частування приготовлене. Дотепер ніхто й ніколи навіть не заглядав у їхню бідну хатину. Помізкувала бабуся та й говорить:
- Не інакше як з небес надіслали нам помічницю, скрасить вона наше бідне життя!
На інший день бабуся й онук зробили вигляд, що відправилися у поле, а самі швидко повернулися назад, сховалися біля будинку й стали дивитися у усі очі. Опівдні зі слонячого бивня вийшла прекрасна фея, і у старій хатині відразу стало світле від її сяйва.
Непомітно прокрався Кхампха у хатину, схопив бивень і розколотив його на дрібні шматочки: праг юнак, щоб прекрасна фея назавжди залишилася у його будинку й стала його дружиною. Тільки ось, думає, не боляче-те він пригожий, та й хатина вбога, чи навряд фея Слоняча Кістка погодиться жити тут.
- Прекрасна фея, - смутно проговорив юнак, - я знаю, ми занадто бідні, і тому не зважуюся сказати тобі: залишайся з нами, будемо чоловіком і дружиною.
Але фея Слоняча Кістка радісно посміхнулася у відповідь:
- Не сумуй, добрий Кхампха. Я для того й прийшла до тебе у хатину, щоб стати твоєю дружиною й помічницею. Нехай тебе не тривожить, що будинок твій бідний, а сам ти не красень. Зате серце у тебе добре.
Зрадів Кхампха, подякував прекрасній феї Слоняча Кістка за добрі слова. Стали вони разом обробляти гірське поле, і у будинку у них поселилися згода й щастя.
Одного разу у тих краях з'явився важливий королівський вельможа. Побачив він фею Слоняча Кістка й був так здивований її красою, що розгубився: "Так адже вона прекрасніше самої королеви!"
Повернувся вельможа у столицю, з'явився до короля й негайно розповів, що дружина бідняка затьмарює красою саму королеву. Повелів король передати Кхампхе найвищий указ: нехай негайно доправить у палац свою красуню дружину.
Розсердився юнак:
- Хіба у його величності немає королеви? З якої статі я повинен розстатися зі своєю дружиною?
Злякалися придворні, як би ці зухвалі слова не дійшли до вух простого люду,.і порадили королеві добитися свого не силою, а хитрістю, інакше знеславить себе король на увесь світ.
Король порахував, що у словах придворних чимало здорового глузду, і придумав хитрість. Згадав він, що є у нього дуже злий і сабоний півень. У двобоях півень цей не знав поразки. Та ось велить король покликати юнака й говорить йому:
- Принось сюди свого півня, незначний, нехай він зійдеться у сутичці з моїм. Здолає мій півень твого, прийде тобі розстатися із дружиною. Зрозумів?
Приплів Кхампха додому, розповів про те, що трапилося, дружині. Прекрасна фея Слоняча Кістка ласкаво побрала чоловіка за руку.
- Ти якось говорив, - мовить, - що відпустив на волю багато всяких лісових звірів, а вони за це обіцяли, якщо знадобиться, прийти тобі на допомогу. Піди у ліс і поклич лисицю, нехай допоможе тобі.
Зрадів Кхампха, пішов у ліс, покликав лисові й розповів їй про своє лихо. Засміялася лисиця:
- Ну, уже краще мене ніхто не вміє розправлятися з курми так півнями. Дай мені волю, я т? миттю оброблю не тільки з королівським півнем, але й з півнем самого Небесного владики. СіДай-но мені на спину, ми негайно відправимося у шлях. Тільки домчимося до воріт королівського палацу, я відразу перетворюся у півня. Бери мене на руки й говори, що твій півень готовий поборотися з королівським.
Зрадів Кхампха, сіл на спину лисиці, і незабаром вони вже були у стін палацу. Перетворилася лисиця у півня з міцним дзьобом і гострими шпорами. Побрав Кхампха півня на руки й поніс у палац. Довідався король, що юнак з'явився, і зловтішно хихикнув: він ничуточки не сумнівався, що королівський півень переможе. Але не встигнув королівський півень і кроку ступнути, як півень Кхампхи налетів, начебто вітер, і бідолаха випустив дух. Побачив це король - не на жарт розсердився.
- Завтра приведеш сюди свого бика, - наказує він Кхампхе, - нехай побореться з моїм биком. Здолає мій бик твого, прийде тобі розстатися із дружиною. Зрозумів?
Побрів юнак додому й розповів про усе феї Слоняча Кістка, а та й говорить:
- Відправляйся у ліс і поклич тигра, він-те неодмінно тебе виручить.
Пішов Кхампха у ліс, став кричати-кликати тигра. Прибіг тигр, розповів йому юнак про своє нещастя.
- Не лихо, - вимовив тигр, - я одним ударом лісового бика валю, а вуж з биком короля оброблю запросто. Сідай мені на спину, ми миттю домчимося до воріт королівського палацу. Там я перетворюся у бика, а ти відведеш мене до короля, він нас чекає не дочекається.
Зробив Кхампха так, як велів тигр.
Прикинувся король привітним, певен, що тепер-те обов'язково його верх буде.
Бик короля могутній і лютий, рога у нього гострі-прегострі! Приловчився бик Кхампхи, кинувся на королівського бика - той і впав намертво.
Розсердився король пущі колишнього й відразу придумав нову хитрість.
- Завтра приводь сюди слона, нехай побореться з моїм слоном, - сказав король.- Здолає мій слон твого, прийде тобі розстатися із дружиною. Зрозумів?
Відправився Кхампха додому, розповів про те, що трапилося, дружині. Та веліла йому знайти у лісі носорога. Пішов Кхампха у ліс, покликав носорога й розповів йому про свій злощастя. Обернувся носоріг величезним слоном, кинувся на королівського слона - гримнув об землю королівський слон.
Украй розгнівався король і придумав нову хитрість. Цього разу захотів він випробувати, хто искусніше управляється із човном: Кхампха або королівські солдати? Злякався Кхампха, запитує дружину, як йому бути. Прекрасна фея Слоняча Кістка й говорить:
- Мабуть кликни змієві, не чи виручить вона тебе з лиха?
Знову пішов Кхампха у ліс, розшукав змієві, розповів їй про свої халепи. Змія відразу погодилася допомогти: перетвориться вона у човен Кхампхи, миттю обженуть вони королівських веслярів.
Так воно й вийшло. Озлився король, коли човен Кхампхи вирвалася вперед, затупотів ногами й заволав не своїм голосом. Від голосного крику звалився дах терема на голову короля, отут і прийшов йому кінець.
Зрадів Кхампха: тепер не віднімуть у нього кохану дружину, - і зі спокійною душею відправився додому. Так рано зрадів. Злий король після смерті злим лісовим духом Пхи Ганьбимо обернувся. Розв'язав не уступати, помститися Кхампхе, відняти у нього красуню дружину. Зібрав Пхи Ганьби злісних парфумів подрібніше й велів їм за Всяку ціну добути для нього душу прекрасної феї Слоняча Кістка. Один з лісових парфумів нехай, мол, отрутною змією обернеться й у казанок залізе, у той самий, у якому прекрасна фея Слоняча Кістка готовить їжу. Тільки вона візьметься за казанок, змія й вжалить її. Умре фея від зміїного укусу, заволодіє змія її душею.
Довідався добрий лісовий дух Пхи Ний, якого колись пошкодував Кхампха, про підступний задум Пхи Ганьблячи й вчасно підказав прекрасній феї:
- Перед тем як готовити їжу, хлюпни у казанок окропу.
Послухалася фея Слоняча Кістка, хлюпнула у казанок окропу - обшпарила притаившуюся у ньому змієві. Та негайно издохла.
Але Пхи Ганьби не втихомирився: умовив сову викрасти прекрасну фею.
Підлетіла сова до будинку Кхампхи й закричала так моторошно, що фея Слоняча Кістка здригнулася й упала бездиханної.
Заплакав Кхампха горючими сльозами. А потім, робити нема чого, зібрався поховати тіло улюбленої дружини.
- Не поспішай, - чує голос доброго Пхи Ниючи, - залиши всі як є, я знайду спосіб допомогти тобі.
Послухався Кхампха ради Пхи Ниючи й приліг відпочити, він адже вкрай знесилів від горя. А отут саме сова прилетіла - прагне забрати душу прекрасної феї.
- Агов, сова! - окликнув її добрий дух Пхи Ний.- Пхи Ганьби просив допомогти тобі. Забирай скоріше душу прекрасної феї й полезай разом з нею у цей кошик. Миттю доправлю вас до Пхи Ганьблю. Дурна сова й справді залізла у кошик.
- Погубити кого-небудь справа не таке вуж хитре, - покачав головою Пхи Ний.- Набагато сутужніше воскресити з мертвих. Зможеш ти, сова, пожвавити прекрасну фею?
Витріщила сова круглі очі, захлопала крабоми, вигнула коротку шию й протяжно закричала. Бездиханна фея отут і опам'яталася. Схопив Пхи Ний сову за горло й наказав:
- А ну визнайся, як це ваше совине плем'я насилає смерть на людей!
Роззявила сова дзьоб і натужно закричала:
- Ай...яй...яй...Та...ой!
Побрав Пхи Ний ніж і вкоротив у сови мова. З тих пір сови більше не наводять на людей смертельний страх своїм жахливим лементом.
Довідався злий лісовий дух Пхи Ганьби, що знову у нього нічого не вийшло, і зі злості здох - цього разу вже назавжди. Отож і прийшов злісному королеві кінець.
Розв'язали вельможі зробити королем Кхампху, усе знають, яке у нього добре серце. Відправилися до його будинку на слонах.
Вийшов Кхампха назустріч і сказав:
- Не можна бути королем і не пригноблювати гарних людей. Ні до чого мені королівський трон!
Почули вельможі мудрі слова Кхампхи, скинули із себе багаті одяги й розійшлися по будинках. А столиця так і залишилася без короля. Коли короля не стало, зажили люди у злагоді й спокої, у всьому один одному допомагали.